Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Яке ще пророцтво? – навіть прислухалася я.

– Наших древніх драконів не надихав сам факт того, що одноплемінники влаштовують сім'ї разом із людьми. Це найбільше обурювало тих, хто був прихильниками старих традицій. Августій ​​не поділяв подібних поглядів, і вважав, що немає нічого поганого в тому, що дракони знаходять собі в супутники людину, а не собі подібних, і, загалом, його думка тоді прижилася серед нашого племені. І, як я вже казав раніше, коли ми йшли, Августій ​​виступив за те, що комусь треба залишитися, щоб правильно навчити майбутніх нащадків, які пробудять у собі чарівну силу, і своїми руками створити королівство безпечне для магії та мирного співіснування людей і драконів. Отіс на той момент, був дуже принциповий і не погодився з цим, сказавши, що дракони відкриють себе світові людей тільки в тому випадку, коли вони дійсно нас потребуватимуть. А цього моменту можна чекати нескінченно і як ви розумієте, Августій ​​зрештою залишився зовні, і досі, залишається максимально нейтральним у питанні своїх «настанов» та відкриття правди роду людському. Згодом багато драконів тут справді втомилися жити в цьому обмеженому просторі і все сильніше жадали повернення колишніх часів, коли вони могли вільно подорожувати по всьому світу. Якоїсь миті Король Отіс нарешті прислухався до прохань свого народу, і вирушив назовні перевірити, яким же став світ людей, через всі ці століття з моменту зведення бар'єру. І разом із ним, як ви вже чули, вибралася наша з Ніллою донька. Після цього в рядах багатьох тутешніх сформувалася віра, що нібито нащадки двох драконів, що пішли звідси, і будуть свідченням того, що скоро все кардинально зміниться. І ось ви зараз обидва тут перед нами. А твій дідусь, зрештою відсунув свої принципи і справді закохався у звичайну людину, що навіть вирішив відійти від справ, як він сам сказав «на невизначений термін», – виникла, яка вже за цей день пауза. Надалі її заповнили поясненням монарших правил та традицій драконів.

Існує одна правляча сім'я, але якщо з її останнім представником все ж таки щось трапляється, то відбір йде дуже жорстокий. І головний критерій, це те, що правителем може стати тільки той, чия сила є цілісною стихією. Як я дізналася зі слів Орна, мій дідусь був вогняним драконом, таким же стану і я, адже всі інші мої родичі були звичайнісінькими людьми, от і силу змішувати не було з ким. Орн був водяним драконом, а Нілла володіла вітром. Внаслідок змішування сил вийшло, що онук їх чхає сніжинками.

– Нік, я ось не розумію, а як саме має називатися твій вид дракона? – поцікавилася я.

– Ти таке питаєш, ніби я в цьому розуміюся, – відповів він.

– Може, я допоможу з відповіддю. Нагадай, як проявляється твоя сила? – Нілла вирішила нам допомогти.

– Ех..., – зітхнув він. – Навіть не знаю, як пояснити, – замислився він.

– О, я знаю. Він сніжинками чхає, – вирішила я трохи над ним познущатися. Нілла мою відповідь оцінила легким хихиканням, після чого відповів її чоловік.

– Ти міг бути водним драконом як я, або успадкувати стихію вітру як Нілла, але в тебе виявилася сила твоєї матері, – сказав Орн. – Нік, ти – Зимовий дракон, бо можеш використати холод.

– Ммм ... цікаво, значить, як у матері говорите, – задумався Нік про щось своє і при цьому посміхався дуже ніжною посмішкою.

– «А він справді як Зима, йому це дуже підходить. Адже коли ми вперше зустрілися, він поводився з нами досить холодно. Та й зовні він як втілення Зими. Йому б тільки біле вбрання, а так: очі як дві крижинки, волосся, після всіх цих драконячих перетворень, стали буквально срібними, що взагалі викликало в мене суцільні підозри останнім часом. Та ще й неприродно довгі були. Як не подивися, але на звичайну середньостатистичну людину він зараз взагалі не тягне», – глибоко поринула я в думки.

– Анко! – раптом перервав мої обмірковування Нік.

– Чого тобі? – не зрозуміла я, чому це він мене так голосно покликав.

– Своїм пильним поглядом ти заганяєш мене у фарбу. Я тебе не раз кликав, про що ти так сильно замислилась?

– Скажеш теж, буду це я тебе розглядати, аж надто треба. Я просто думала... про своє – головний захист це напад. Тим більше, якщо спійманий на місці злочину.

– Про своє говориш..., відверто витріщаючись на мене? – намагався він стримати серйозне обличчя, але це йому складно давалося. Посмішка так і вимальовувалася.

– Ти надто високої думки про себе. Просто ти випадково опинився у полі мого зору. Якби хтось інший стояв на твоєму місці, то я витріщалася б на нього, – продовжила я виправдовуватися, адже я й справді його розглядала. На цей раз Нік мені нічого не відповів, тільки хмикнув, мабуть образився. Але тут я помітила, що Орн дивно посміхається, дивлячись на нас, і я запитала.

– Можливо, ви з нашого діалогу знайшли для себе щось кумедне? – здивувалася я.

– Ні, ні, вибач. Просто ти по розмовах мені давнього друга нагадала, якого я давно не бачив.

– Ваш друг випадково не мій дідусь? А то мені казали, що я характером вся в нього.

– Ти навіть не уявляєш, наскільки ви схожі. Я ж його ще в молодості знав.

– Скажи, а в тебе теж найкраще виходить магія вогню, як і у Отіса? – поцікавилась у мене Нілла.

– Начебто, тільки я не знала що дідусь вогняний дракон, він це не афішував. А ось в Альянсі нас навчили користуватись різною магією. Але тільки магією вогню мені завжди виходило використовувати без додаткових заклинань, як і в моєї сестри. А нещодавно, після відвідування одного храму біля підніжжя гір, з'явилося ще й сумнівне татуювання, через яке моя магія зовсім розгулялася.