Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

Поняття не маю, чому в мене розв'язався язик. Напевно, я втомилася завжди таїти все в собі. Захотілось поділитися наболілим із тим, хто знав нас обох. Ну і почути, який він негідник, поганець, зрадник і таке інше… Пам'ятається, у Барсуках Мела була про баронського синка не найкращої думки.

Проте співчуття я не дочекалася.

– Терпіти його не можу, але знаю, що він не кинув би тебе заради вигоди, – заявила чаклунка.

– Що?!

– Це на нього не схоже.

І перш ніж я встигла по-справжньому обуритися такій зраді з її боку, світ вибухнув.

***

У мене завжди було чудове здоров'я. Про застуду я знала лише з чуток, холод не спричиняв незручностей, літо дарувало засмагу, а не сонячні удари. Але з магією справи склалися поганенько. Заклинання впливали на мене сильніше, ніж на Мелу чи навіть на її сестру. Я уникала чаклунства щосили, покладалася насамперед на природу та удачу. Але, мабуть, досі уявлення не мала, що таке чиста магія.

– Тає, ти в нормі?

Якийсь «доброзичливець» активував благословенне срібло – це я розуміла цілком точно. Мене стукнуло хвилею чаклунства. Всередині ніби все вибухнуло, біль засліпив, на мить звуки зникли…

Минули хвилини. Або години? Із зором коїлося щось дивне, думки розбігалися, кінцівки тремтіли.

Мела мала відчути приблизно те саме. То чому вона височіла над струмком і надто бадьоро когось вичитувала?