Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Із тіні повільно вийшли дві постаті. Варіон миттєво напружився, його рука міцніше стиснула руків’я меча, але я одразу впізнала високого чоловіка з неохайним каштановим волоссям, сірими очима та лукавою посмішкою на вустах.

Він, як і його супутниця закутані в білосніжні костюми, що сліпуче сяяли на світлі. В дівчини був великий виріз, який би не дозволили в імперії, але це додавало легкого бунтарства в її образ. Їхні костюми, хоч і бездоганно чисті, несли в собі відтінок таємничої пристрасті: червоно-рожеві вставки звивалися по тканині, немов полум’я бажання, що тліло під крижаною поверхнею.

В останнє бачила цього чоловіка в обдертому лахмітті, які зовсім не личили королю Аварітії. 

— О, бачу, ваші відносини вийшли на новий рівень, — голос Калістеона пролунав з легкою насмішкою. — Більше не просто коханці?

А вони чули більше ніж потрібно було…

На його зап’ясті я помітила знайому змійку Аурін, яка ліниво звилася навколо його руки, махнувши хвостом, наче віталася.

— Калістеоне! — радість вибухнула в моїх грудях, і я кинулася до нього, не стримуючи емоцій. — І тобі привіт Аурін. 

Я знала, змійка мене почула. 

Тео засміявся й міцно мене обійняв, його теплі обійми нагадували дні, коли ми боролися пліч-о-пліч в Аварітії. 

— Ти навіть не уявляєш, як я рада тебе бачити, — прошепотіла я. 

— Ще трохи, — нахилився він до мого вуха. — І твій король спопелить мене поглядом, — тихо пожартував він.

Я різко відсмикнулася й обернулася. Варіон стояв поряд, його погляд був холодним, а обличчя — непроникним. Я відчула, як повітря між ними загусло, і швидко відвела очі.

— Дозволь представити, — Калістеон зробив широкий жест у бік жінки, яка стояла трохи позаду нього. — Це моя сестра — Каліста.

Я перевела погляд на неї. Каліста була напрочуд гарною: висока, струнка, з довгим темним волоссям, що спадало хвилями на плечі, і сірими очима, в яких ховалася якась насмішка. Її рухи були плавними, мов у хижака, а усмішка грала на губах, коли вона дивилася на мене.

— Нарешті я з тобою познайомлюсь, — промовила вона мелодійним голосом. — Дякую, що допомогла мені врятуватися.

— Рада, що ти в безпеці, — я спробувала усміхнутися у відповідь, ще не зовсім розуміючи, чого чекати від нової знайомої.

Каліста нахилила голову, спостерігаючи за мною уважним поглядом.

— Знаєш, я навіть подумувала запропонувати тобі й надалі приглядати за моїм братиком у ролі королеви, — її усмішка стала ще ширшою. — Адже я чула про тебе багато приємного від Калістеона.

Я помітила, як Варіон ледве помітно сіпнувся. Він голосно прокашлявся, і я відчула, як його погляд важко опустився на мене. Серце зробило сальто десь у грудях.

Калістеон явно теж уловив той важкий погляд, яким Варіон мене зараз обдаровував, і вирішив втрутитися.

— У мене таких поглядів не було, — різко кинув він, піднімаючи руки вгору, наче здавався. — Чесно, Варіоне, ти ж знаєш, я б ніколи не…

Варіон видихнув, певно щоб знизити напругу. Він зробив крок уперед і з гучним ляскотом поплескав Калістеона по плечі.

— Розслабся, — з усмішкою сказав він. — Таку жінку, як Алісія, ревнувати можна вічно, але лише вона вирішить кому належить її серце.

Я кліпнула, трохи ошелешена цим несподіваним жестом. Калістеон зітхнув із явним полегшенням, але я не встигла нічого сказати, як Варіон раптом повернувся до Калісти. Його погляд став м’якшим, і, на моє здивування, він ніжно обійняв її, ненадовго притискаючи до себе.

— Радий бачити, що ти жива, — тихо сказав він.

Каліста усміхнулася й легко провела рукою по його спині.

— А ти, як завжди, не даєш себе вбити.

Я застигла, спостерігаючи за ними. Це було так природно — наче вони знали одне одного вже давно. Я відчула, як серце зробило тривожний стрибок.

— Ви знайомі? — нарешті запитала я, намагаючись приховати здивування.

Варіон відступив на крок, його обличчя знову стало спокійним, майже байдужим.

— Колись наші шляхи перетиналися, — коротко відповів він.

Каліста хитро всміхнулася.

— О, я б сказала трохи більше, але нехай це залишиться нашою маленькою таємницею.

Я лише стиснула губи. Здавалося, що ця ніч ставала дедалі цікавішою.

Варіон зустрів мій погляд, і я відчула, як усередині все стиснулося. Його очі, зазвичай холодні й стримані, зараз були глибокими, як океан перед бурею. Я мовчала, але він зрозумів усе без слів. Повільно зітхнув, провів рукою по волоссю й заговорив.

— Це було давно, — почав він, і в його голосі прозвучала легка втома. — Ще до того, як Каліста вирушила у свої пригоди, ми з Калістеоном намагалися відмовити її.

— «Відмовити» — це м’яко сказано, — пирхнула Каліста, схрещуючи руки на грудях.

Варіон лише кинув на неї короткий погляд і продовжив:

— Вона завжди була вперта. Хотіла довести, що може впоратися з будь-чим без допомоги брата, армії чи титулу. Одного разу вона… — він злегка скривився, ніби згадував щось неприємне. — Вирішила проникнути в табір повстанців, щоб дізнатися про їхні плани. Одна проти десятків озброєних чоловіків.

— У мене був план, — обурено вставила Каліста.

— Якщо планом можна назвати «а я якось викручуся», то так, у тебе був план, — сухо відповів Варіон. — Ти б загинула, якби ми з Калістеоном тебе не знайшли.

Калістеон багатозначно всміхнувся:

— Ми з Варіоном тоді мало не півтабору зруйнували, поки рятували тебе. Я досі пам’ятаю, як ми увірвались в намет із палаючими очима, а ти стоїш там і сперечаєшся з їхнім ватажком.

Каліста розсміялася, а я підняла брову:

— Серйозно?

— Серйозно, — кивнув Варіон. — З того часу я вирішив триматися від її «планів» подалі.

— І ось ми знову тут, — весело підсумувала Каліста.

Я дивилася на Варіона, відчуваючи, як у мені наростає дивне тепло. Він був не просто воїном чи королем руйнування. Він був тим, хто кидався у вогонь заради дорогих людей. І тепер, стоячи поряд зі мною, він був готовий зробити це знову.