Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Наші погляди зустрілися ще раз, і цього разу в його очах я побачила щось більше, ніж просто спогади. Це була обіцянка. І я знала: що б не сталося, він завжди буде поруч.

— А як ви нас знайшли? — нарешті запитала я, переводячи погляд з Варіона на Калістеона.

Калістеон знову широко всміхнувся, ніби чекав на це запитання.

— Ну, — він картинно провів рукою по волоссю. — Ми з Калістою натрапили в лісі на одну дуже гарну чорняву дівчину із зеленими очима. Правда, вона мало не задавила нас деревом, тож це було не найтепліше знайомство.

Я різко випрямилася.

— Аделія…

Калістеон клацнув пальцями.

— Саме так! Гарна, але трохи… небезпечна. Хоча, зважаючи на все, що сталося, це лише додає їй шарму.

— Вона тебе не вбила, отже, сподобалась, — хмикнула Каліста.

Калістеон проігнорував її шпильку й продовжив:

— Спершу вона виглядала так, наче ось-ось вбʼє нас, але, коли я довів, що я — король Аврітії, вона трохи заспокоїлася. Ну, як трохи… Перестала прицілюватися деревʼяними лозами мені в голову.

— Як мило з її боку, — пробурмотіла я. — І що було далі?

— Вона сказала, де вас шукати, — пояснив Калістеон. — А ще наказала мені не баритися. Твоя сестра вміє переконувати, скажу я тобі.

Я видихнула з полегшенням. Аделія. Вона завжди діяла тихо, але коли потрібно — ставала надійнішою за будь-яку армію.

Варіон стояв поруч, мовчки спостерігаючи за розмовою, але я відчувала, як його погляд ковзає по мені, відчуваючи кожен мій подих. І ця тиша між нами була гучнішою за будь-які слова.

Двері різко відчинилися з гучним гуркотом, і я мало не підскочила з місця. У хатину влетіла Амарія, за нею — Аделія та Огнеріс. Обличчя в них були напружені, дихання збите, наче вони бігли всю дорогу.

— Кораблі! — вигукнула Амарія, притискаючись до дверної рами, щоб не зіштовхнутися з Калістеоном. — Вони тут!

— Що?! — я різко підхопилася на ноги. — Уже?

— Так, — підтвердила Аделія, обережно ступаючи вперед. Її зеленоокий погляд зустрівся з моїм. — Ми помітили їх із пагорба. Прапори Гули та Інвідії, але кораблів дуже багато. 

— Більше, ніж ми очікували, — додав Огнеріс, витираючи лоба. — І вони пристають до берега прямо зараз. А також бачили Люксорію, Ацидію та Іру. 

На згадці про Ацидію, Аделія злегка посміхнулась. Цікаво, як Варіон вговорив і їх допомогти? 

Я перевела погляд на Варіона, який уже стояв, стиснувши кулаки, а в очах у нього спалахнуло знайоме полум’я.

— Отже, час настав, — тихо промовив він. 

— Аварітія чекає лише наказу, — почав говорити Калістеон. — Ми з іншого боку палацу, де й сказав нам бути Варіон. 

Моя кров закипіла від передчуття. Усе, до чого ми йшли, усе, заради чого боролися, — ось воно, на порозі.

— Тоді нам пора, — я глибоко вдихнула й відчула, як сила знову пульсує в моїх венах. — Покажімо їм, що ми не здамося.

Від автора:

Каліста