Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Мої кроки були важкими, ніби земля сама чіплялася за ноги, не даючи йти вперед. У голові роєм крутилися думки: чи правильно я чиню? А якщо все, за що ми боролися, обернеться ще більшим хаосом? А якщо Густав має рацію, і знищення бар’єрів лише погіршить ситуацію?

— Про що думаєш? — пролунав знайомий голос поряд.

Я здригнулася, але не зупинилася. Варіон йшов поруч, дивлячись на мене з тим самим спокійним виразом, від якого завжди ставало трохи легше.

— Про те, чи роблю правильний вибір, — зізналася я, стискаючи кулаки. — Що як ми помиляємося?

Він ледь усміхнувся, але в його погляді промайнуло щось серйозне.

— Іноді правильний вибір не відчувається правильним у момент, коли його робиш, — сказав він. — Але я вірю в тебе.

Мої губи смикнулися в слабкій усмішці, хоч серце калатало від напруги.

— Мені треба зникнути на кілька годин, — тихо промовив Варіон. — Ми зустрінемося біля палацу.

Я зупинилася й глянула йому в очі.

— Варіон, я вдячна тобі за все, що ти для мене робиш, але в мене є одне питання… — я замовкла, підбираючи слова. — Ти переслідуєш власні інтереси чи…

Він торкнувся моєї руки, і цей жест був таким простим, але я відчула в ньому тепло й підтримку.

— Якби це було так, я б зараз сидів у Супербії, чекаючи, поки хтось із вас не загине, щоб очолити повстання проти імперії, — підморгнув він, а потім зник у тіні дерев.

Я провела його поглядом і глибоко вдихнула.

Ми дісталися палацу вже під покривом сутінок. Я стояла поряд з Аделією, Амарією, Огнерісом, Калістою та Калістеоном. Перед нами вишикувалися озброєні воїни з Аварітії, в білих обладунках, на яких подекуди були червоно-рожеві смуги, як в їх короля. 

Декілька десятків людей з Ацидії, які були одягнені в сірі костюми, майже без захисту. Схоже всі вони маги Альянсу. Аделія відразу підійшла до людей з королівства Ацидії, серед них я побачила Мальвіну, Каеля та Ліана, останній відсалютував мені та підморгнув.

Воїни королівства Іра були на чолі з командиром, всі в чорних обладунках з палаючими очима та впевненою поставою. Їх було більше сотні, вони стояли і лише чекали наказу. 

І раптом мій погляд натрапив на знайоме обличчя. Серце пропустило удар. Спочатку я подумала мені здалось, навіть коли підійшла ближче, вагалась в те, що бачу. 

Висока фігура з ідеальною поставою. Обличчя трохи старіше, ніж в останнє запамʼятала, але ті ж самі темні, бездонні очі, що розповідають про безліч прожитих років.

Волосся було довшим, майже по плечі, з декількома сивими пасмами. 

Серафін Лукріс? Той самий чоловік, якого я бачила на балу?

Я відразу рушила до нього.

Зупинившись перед ним, схрестила руки на грудях, і уважно вдивилася в знайоме обличчя.

— Що ж… Представник магічної ради ще й очолює ряди воїнів? — промовила я, піднімаючи брову.

Серафін — чи як там його насправді звати — лише посміхнувся, нахиливши голову набік.

— Представник — ні, — його усмішка стала ще загадковішою. — А ось король має бути тут, якщо від цього залежить його доля.

Я прикусила губу, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. Значить, мої підозри були правильні. Він має більше влади, ніж показав мені вперше. Я повільно повторила його ім’я вголос:

— Серафін… Якщо прочитати навпаки, вийде Ніфарес.

Ніфарес Тальмар, король Люксорії. 

Він злегка нахилив голову, і його очі лукаво виблиснули.

— До ваших послуг, — промовив він, ніби це було зовсім буденно.

Я лише похитала головою, усвідомлюючи, наскільки хитро він усім цим маніпулював. Не лише король, а й радник магічної ради. Напевно, короля Люксорії мало хто бачив зблизька, а ті, хто бачили, мовчали. Це все пояснювало: як він завжди опинявся у потрібний момент, як легко пересувався між різними сторонами.

— Ви граєте у дуже небезпечну гру, Ваша Величносте, — сказала я, злегка усміхнувшись, та в глибині душі я захоплювалася його хитрим планом. 

— Лише коли ставки справді високі, — відповів він, а його усмішка стала ще ширшою.

Ніфарес легенько провів рукою по руків’ю меча, що висів у нього на боці, і знову усміхнувся — цього разу серйозніше.

— І зараз ставки саме високі, — промовив він, його голос став глибшим, майже шовковистим. — Тому я чекаю лише вашого наказу, Алісіє.

Я відчула, як всередині все стислося. Він був королем, а говорив так, ніби готовий піти за мною до кінця, як і Варіон. І хоча більшість тут переслідують власні інтереси та думаю мої інтереси їх шокують… а врешті їм все одно доведеться змиритися. 

— Що з Інвідією та Гулою? — запитала я, намагаючись зосередитись на головному.

Ніфарес коротко кивнув:

— Вони вже в імперії. Кораблі були лише відволіканням. Їхні найсильніші воїни пробралися через потаємні ходи в стінах палацу. Густав Ірлі отримав велику підтримку. 

Я стиснула кулаки. Усе відбувалося швидше, ніж ми думали. Я обернулася до своїх — Аделія, Амарія, Огнеріс, Каліста й Калістеон чекали мого рішення.

— Добре, — я глибоко вдихнула, відчуваючи, як у венах знову завирувала сила. — Тоді не гаймо часу. Вперед.

Я стояла посеред поля, яке оточувало палац, стискаючи в руках меч, що здавався надто легким у порівнянні з тягарем, який я несла на своїх плечах. Вітер рвав мій темно бордовий костюм, а небо над головою темніло, ніби сама доля затамувала подих перед тим, що мало статися.

По один бік від мене вишикувалися воїни Супербії — горді, мов скелі, їхні срібні обладунки блищали навіть у цьому похмурому світлі. Поруч стояли воїни Аварітії, мов тіні, озброєні довгими списами, обличчя приховані під білими шоломами. Люксорія виставила своїх лучників, кожен із них був стрілою, натягнутою в руках долі, а Іра — кінних лицарів, чорні плащі яких майоріли, наче полум’я. За ними стояли маги Альянсу Ацидії, і я відчувала, як повітря довкола наповнюється магічними потоками, поки вони шепотіли закляття.

А по інший бік стояла темно зелена темрява.

Воїни Інвідії та Гули заповнили обрій, їхні шеренги здавалися нескінченними. Я бачила, як серед них з’явилися постаті вершників у зелених обладунках, їхні мечі мерехтіли, наче холодні блискавки.Але я не бачила посередників. Можливо вони втекли?