Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Густав стояв за їхніми спинами, оточений королями Інвідії та Гули, ніби справжній павук у центрі своєї павутини. Його погляд вп’явся в мене, холодний і важкий, і я відчула, як гнів розгорається в моїх грудях.

— Готуйтеся! — мій голос прозвучав чітко, розрізаючи напружену тишу. Я підняла меч, і блискавка освітила поле бою.

В перший момент запала тиша. Потім я почула, як з того боку загриміли барабани, й армія Густава рушила вперед, мов темна хвиля, що готова захлиснути все на своєму шляху.

— Вперед! — крикнула я, і наші війська кинулися в атаку.

Воїни Супербії зустріли ворогів першими, їхні щити з гуркотом зійшлися з ворожими мечами. Аварітія обійшла фланг, загороджуючи шлях відступу, а з-за наших спин полетіли стріли Люксорії — дощ смерті, що впав на голови ворогів. Лицарі Іри врізалися в ряди Інвідії, мов буря, розкидаючи ворогів на всі боки.

Я бігла вперед, меч у моїй руці був продовженням моєї волі. Маги Ацидії підняли руки до неба, і з хмар вирвалися блискавки, пронизуючи темряву. Земля здригнулася, і я відчула, як магія тремтить під ногами, проникаючи в кожну клітину мого тіла.

Все навколо перетворилося на хаос. Крики, дзвін зброї, блиск мечів і спалах магії. Мені здавалося, що час розтягнувся, а кожен удар меча віддавався луною в моєму серці. Я проривалася крізь лави ворогів, шукаючи одне обличчя серед цієї бурі.

Я бігла через поле битви, немов крізь бурю, де замість вітру свистіли стріли, а замість блискавок зблискували мечі. Все навколо було сповнене хаосу: зойки, брязкіт зброї, важкий тупіт ніг. Я бачила Густава попереду, його постать темніла на тлі вогняного горизонту, і знала — якщо зупиню його, це може покласти край всьому. Але мій погляд ніде не вловлював Тома. 

Мої пальці стискали руків’я меча так сильно, що збіліли кісточки. Я вирвалася вперед, майже діставшись до нього, коли раптом збоку щось блиснуло зеленим. Я ледь встигла підняти клинок, щоб відбити несподіваний удар.

Переді мною стояв невеликий воїн у зелених обладунках із символікою Гули. Його меч танцював у повітрі, швидкий і невблаганний, примушуючи мене відступити на кілька кроків. Ми кружляли одне навколо одного, удари брязкотіли, наче громи. Я знову відбила удар, зробила різкий випад, і раптом мій меч вибив з його рук зброю.

Воїн похитнувся, я розмахнулася, приготувавшись нанести останній удар, але раптовий порив вітру зірвав із нього шолом.

Я завмерла. Переді мною стояла Ілана.

— Ліса? — прошепотіла вона, її очі округлилися від шоку.

— Ілана? Що ти тут робиш?! — Я опустила меч, серце калатало в грудях.

Вона важко дихала, її погляд метався між мною і кривавою м’ясорубкою довкола.

— Після нашої зустрічі… — вона відвернулася на мить, немов їй було соромно. — Я пішла на службу. Зробила все, щоб допомогти імперії. Я вірила, що так правильно… Але тепер… — її голос зірвався. — Я не на тій стороні, правда?

Її очі були повні болю і сумнівів.

— Ти… ти та імператриця? — запитала вона, ледь чутно.

Я не змогла втриматися від слабкої посмішки.

— Щось типу того.

Вона здивовано хитнула головою, ніби ще не могла цього осягнути, але не встигла нічого сказати. Раптом за нашими спинами залунали важкі кроки, і я різко обернулася. Воїн Інвідії з величезним мечем мчав просто на нас.

— Бережись! — крикнула я, затуляючи Ілану, і відбила перший удар.

Він був сильний, але ми з Іланою діяли, як одне ціле — вона пірнула під його захист, завдавши йому удару по нозі, а я, скориставшись його помилкою, вдарила в шию. Воїн захрипів, падаючи на землю, але в останню мить він розмахнувся своїм мечем, і я почула тихий зойк.

Обернувшись, я побачила Ілану. Вона стояла з широко розплющеними очима, а з-під її броні текла кров.

— Ілана! — Я підхопила її, опускаючи на землю.

— Я винна тобі своїм життям, Лісо… — прошепотіла вона, зціпивши зуби від болю.

— Тримайся, чуєш? Я не дам тобі померти!

Але часу було обмаль, а війна навколо нас вирувала далі.

Просто з повітря вирвався портал, і з нього ступив Варіон. В його очах палахкотів холодний вогонь. Він не сказав ані слова, просто миттю опинився біля мене, вдаривши мечем першого нападника, що кинувся на нас. Удар був швидким і точним — ворог упав, навіть не встигнувши зрозуміти, що сталося.

З іншого боку з’явився Калістеон, який не зважаючи на його статус, все ж таки побіг за мною, його срібний клинок вихором розсікав повітря. Він відразу став спиною до нас, прикриваючи наш фланг.

Я важко дихала, стискаючи Ілану в обіймах, і раптом зрозуміла, що не сама. Завжди хтось був поруч, навіть якщо я цього не бачила.

— Варіоне! — крикнула я, намагаючись перекричати гуркіт битви. — Допоможи їй!

Він поглянув на Ілану, яка блідо посміхнулася йому крізь біль. Без жодних запитань Варіон опустився навколішки, поклав долоні на її поранення й заплющив очі. Світло м’яко засяяло під його пальцями, і рана поступово почала затягуватися. Ілана здригнулася, важко вдихнула й повільно відкрила очі.

— Ти маленька, краще б берегла себе, — пробурмотів Варіон з ледь помітною посмішкою. — Не завжди буде Алісія, щоб витягнути тебе з халепи.

Я спостерігала за ними й відчула, як серце потеплішало.

— А я сподіваюсь, ти завжди будеш, щоб підстрахувати мене, — сказала я тихо, але впевнено.

Варіон кинув на мене погляд, у якому промайнуло щось тепле, й усміхнувся.

— Хтось же мусить, — промовив він, підводячись.

Не було часу на відпочинок — ще один нападник кинувся на нас, і ми з Варіоном стали пліч-о-пліч, відбиваючи його удари. Калістеон тримав фланг, блискаючи мечем у вихорі магії та сталі. Відчувалося, як наші сили зміцніли, коли ми були разом, ніби саме повітря нас підтримувало.

— Ти маєш керувати ними, а не лізти в саму гущу! — вигукнув Варіон, відбиваючи черговий удар і спритно пронизуючи ворога своїм клинком.

— Поки є Густав, доти буде битва! — відповіла я, стираючи кров із губ.