Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Альфред поїхав разом із нами тільки на своїй машині. А я поки їхали обговорила з Анутаном необхідність написати заповіт. Мій улюблений наставник морщився, але погодився з необхідністю.

— Зазвичай люди набагато пізніше починають замислюватися про заповіт, але не як не в двадцять з невеликим.

— Сам знаєш, що мені довелося пережити. І поки ще жива, варто подбати. А то раптом іншого шансу не буде.

— Що ти за песимістка, — сказав Нейтан.

— Навпаки реалістка і може, після заповіту мене перестануть намагатися вбити.

— І кого ти туди хочеш внести?

Я хитро посміхнулася.

— Тебе, Мартіну й Альфреда.

Антуан тільки кивнув погоджуючись.

— Принаймні ти простежиш, щоб фірму не розвалили.

— Мені не подобається твій настрій, люба, — сказав серйозно Антуан.

— Це думки на перспективу. Насправді я маю намір жити довго і по можливості щасливо. А обирала тих, кому я вдячна, і тих, хто впорається зі справою батька. Основна ставка на тебе природно, але якщо писати тільки тебе, занадто ризиковано. А нападати на королеву Мартіну через фірму я думаю не будуть.

— У яких тоді відсотках?

— У тебе 50%, у решти по 25%. Нормально?

— Так. Тоді краще вказати не саму Мартіну, а їх разом із чоловіком, буде правильніше.

Я кивнула, погоджуючись із ним.

— Зараз приїдемо, оформимо.

Антуан згріб мене у свої обійми і обійняв як рідну доньку.

— Щось я занадто переживаю за тебе.

— Мені щось здається, я так себе можу убезпечити. А вам з Інгою ще до весілля готуватися. І в тебе є номер Мартіни?

— Перешлю, трохи пізніше.

Під час складання заповіту довелося зателефонувати королю і королеві для уточнення їхніх офіційних даних. На мене дивилися як на хвору.

— Іза ти здорова? — уточнив Олександр.

— Так. А що?

— То чого ти так рано про заповіт думаєш?

— Банальна перестраховка.

Він похмуро подивився на мене і сказав, що особисто приїде і що це не те, що варто обговорювати по відео зв'язку. Одразу зателефонувала Альфреду теж із тим самим питанням, щоб внести його в заповіт. Коханий, теж сильно здивувався. Анутан показав час, коли приїде король, я попросила Альфреда приїхати в цей же час. Щось ні хто не в захваті, що я складаю заповіт.

Заняття з мови перенесла на ранок, щоб потім уже не відволікатися на нього і спокійно зайнятися справами. Жанна принесла мені нові слова, а я передала їй список термінів.

До обговорення заповіту встигли з Антуаном поспілкуватися по відеоконференції з компаніями, які збиралися викупити, щоб у нас був уже повний комплект і ми могли робити кораблі з нуля. Що ж поспілкувалися добре. Обіцяли приїхати і вже тут більш детально обговорити договір.

— Як би я без тебе з ними спілкувався. Я ж мову цю вчив, але ні слова не зрозумів, що він говорив. А ти добре тримаєшся. Скоро зможеш сама всі переговори вести.

— Ти на пенсію зібрався?

— Не на пенсію, але ти ж даси мені кілька вихідних? — з веселою посмішкою запитав Антуан.

— Звісно. Потрібно тільки підтягнути всі справи, щоб я вже ні чого не завалила. А то буде прикро потім.

— Ізо, Ізо, ти себе недооцінюєш. Ти просто феноменальна людина. Я рідко зустрічаю настільки талановиту особистість. Мало хто здатний так добре вчитися і вбирати знання буквально як губка. Ти з малих років вбирала все, чого тебе вчив батько, і завдяки цьому зараз можеш спокійно розбиратися у справах фірми. Звичайно, тут потрібні розумні помічники. І тобі ще належить знайти собі надійних людей або інших істот, на яких ти зможеш покластися на всі 100%. Ти ж розумієш, що я не зможу бути весь час поруч із тобою. Та й навіть поки я буду поруч у тебе вже має бути надійний помічник.

— Хочеш знайти собі гідну зміну.

— Можна й так сказати. Тож думай, хто це може бути. Тільки на Настю не варто робити таку велику ставку.

— Розумію. Вона більше з цифрами дружить, ніж із людьми. Думаю цим можна буде зайнятися, коли я ще трохи освоюся, плюс мову якраз довчу.

Секретарка внутрішнім зв'язком передала: що приїхала королівська сім'я і вже піднімаються. Антуан попередив юристів, що скоро покличе.

А я встала з-за столу, підійшла до вікна. Офіс розташовувався на сто якомусь поверсі, і вид був просто шикарним.

— Добрий день, — сказав король, який увійшов.

— Доброго дня, — сказала я.

— Добрий день, — сказав Антуан.

— Ізабелло, що за поспіх із заповітом? Хоча не приховую, я дізнався у юристів і це нормальна практика виявляється.

— Просто потрібно було це зробити приблизно рік тому. Але тоді якось було не до того і крім Антуана... — я не договорила, не знала, як слова підібрати. — Ви проти?

Олександр видихнув, підійшов і по-батьківськи обійняв.