Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Здивування. Нерозуміння. Жах! Зі звичайного столичного клубу я незрозуміло як потрапила в пекло. Неприйняття. Усі ці почуття менше ніж за секунду охопили мене. Що навколо відбувається? Страх пройшовся тілом та скрутив всі органи в один суцільний вузол. Перед очима всього за мить розгорнувся кошмар. Кров була скрізь. Людські органи оточували мене. Весь алкоголь, випитий напередодні, повністю випарувався. Навколо дикуни, з бронзовою шкірою та чорним волоссям, шматували людей, ґвалтували жінок і не тільки....  

Я не можу бути тут! Я в нічному клубі з подругами та хлопцем в якого закохана весь останній рік навчання в універі. Він тільки звернув на мене увагу і зараз я танцюю навпроти нього. Він сам щойно підійшов. Такий шикарний подарунок на мій день народження! Легкий спокусливий поворот голови в танці та я вже не на дискотеці, а в пеклі! Як я - столична, середньостатистична студентка київського вишу могла опинитися на цій різанині? Це, за жодними законами в принципі неможливо. Так не буває! Але, все ж, я зараз на власні очі спостерігала, як варвари дорізали тих, хто вижив. Просто шматували їх. У шлунку з'явилися загрозливі спазми. Я схопилася за горло, але пересилила себе.

Дивно, але в усьому цьому жаху на мене не звертали увагу! У короткій блакитній сукні, всю при параді білявку, з блідою шкірою, коли навколо всі, чоловіки і жінки, були темноволосими та смаглявими, тупо ніхто не помічав. Даремно я завчасно себе обнадіяла! Я фізично відчула момент повного переміщення. Коли все тіло повністю занурилося в цей кошмар. І тоді вони помітили. Усі, хто не був сильно зайнятий своїми жертвами, повернули голови до мене. Я явно була тут чужорідним тілом. Спочатку легке здивування в очах, а потім хіть - гола, неприкрита. Ось тоді мене повністю накрило усвідомлення того, що я потрапила. Серйозно і круто! 

Відчайдушний ривок убік у спробі врятуватися виявився запізнілим, дикун, що розташовувався найближче до мене, схопив за руку і потягнув на себе. Спасибі батькові за нав'язане хобі! Він Чун. Так, нічого особливого, але навички в плюсі з адреналіном мають дати результат. Звісно, проти близько вісімдесяти кілограмів живої і тренованої ваги я не потягну, але трохи часу виграю. На автоматі різко обхопила однією рукою його захоплення, вивернула кінцівку та іншою вдарила пензлем у сонячне сплетіння з усієї дурі, на яку була здатна на той момент. Він упав. Я дико озирнулася. Дикуни злегка забарилися, не очікуючи від мене такої спритності, але доволі швидко оговталися та вже п'ятеро кинулися на мене. Та й переможений досить швидко прийшов до тями та, з розлюченим виразом обличчя, приєднався до решти. Час починати молитися.

Голос, вкрадливий та тихий, але такий оглушливо владний, змусив дикунів завмерти.

"- Не чіпати", - я не зрозуміла й літери з вимовленого, але цього вистачило всім, щоб розійтися подалі від мене. Я повільно повернула голову та подивилася на господаря голосу. Він сидів на величезній чорній істоті з крилами. Відкрита паща тварини з довгими гострими зубами та розкриті крила з боків, були дрібницею порівняно з її вершником. Від вигляду сили та могутності, якого по тілу пройшла хвиля тремтіння, хоча і до цього ґрунтовно трусило.

Він тут головний та найсильніший. Очевидність цього факту приводила в ступор. Одним словом, змусити відступити від наміченої мети купу голодних та озвірілих дикунів, хіба це не влада?! Безроздільна та неприкрита! І справа навіть не в зовнішності, а у внутрішній силі. Хоча й зовнішність вражала. Назвати його просто красивим неможливо. Та й застосувати щодо нього такий ярлик просто смішно. Він Чоловік! Жорсткий! Це видно з першого погляду.

Дивлячись у вир його незворушних очей, я розчинялася, втрачала себе. І ось просто так, серед жаху, що панував навколо, я банально втратила свідомість. Мабуть розум не витримав такого забійного навантаження.

*

Прокинулася я з диким головним болем, не розуміючи, де перебуваю. Обстановка навколо була незнайомою, та й дивною. І як обухом по голові вдарили спогади про останні події. Різанина, кров, насильство, дикуни і Він. Такий... нереальний. Хоча, про що я? Ось ця сама, що ні є реальність, власною персоною зайшла в кімнату і застигла перед ліжком, на якому я лежала, так само лякаючи своєю надмірністю в усьому. Це демон у людській подобі. Ну, не буває таких людей. Його внутрішня сила не тільки кричала про свою наявність але й подавлювала собою все навколо. Енергетика була забійною.

Він вкрадливо вимовив щось незнайомою мені мовою:

"- Людино, як ти сюди потрапила?"

- Я не розумію, - видихнула я, повільно відсуваючись на ліжку подалі від нього.

Далеко я не втекла, майже одразу вперлася плечима в узголів'я. Шкода, що зростися з ним не вдалося.

Він злегка нахилив голову в роздумах, роздивляючись мене немов вчений, зацікавлений новою піддослідною мишкою. Його погляд фізично тиснув на мене. А коли він підійшов і схопив мою голову своїми руками я взагалі втратила зв'язок із реальністю. У мене впилися повністю чорні очі. У голові утворився вакуум, який чимось заповнювали.

Незабаром у бік дверей полетів короткий наказ:

- Абер! - через секунду з'явився один із дикунів і знову коротке:

- Герду сюди.

Очікування проходило під пронизливим вивчаючим поглядом. Через деякий час у дверях з'явилася жінка років п'ятдесяти.

- Вона під твоєю відповідальністю, - жінка покірно схилила голову.