Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Я вийшла з кабінету втомлена, але задоволена. Викладач неабияк потріпав нерви. Він явно не хотів ставити вищий бал - додаткові питання сипалися безперервно і це, незважаючи на те, що на основні відповіді були більш ніж вичерпні. У результаті, мій улюблений педагог, скріпляючи зубами, був змушений поставити п'ять. Я навіть спочатку відчула себе злегка винуватою - такий у нього був незадоволений вигляд. 

Не злюбив він мене з першої лекції - моя допитливість, що проявлялася вічними запитаннями, доцента дратувала та заважала вести пари. Але така реакція мене лише підбадьорювала. Щоправда, потім це порядком набридло, але я продовжувала з чистої впертості (мій головний недолік, який частенько заважав жити). Хоча результат на обличчя - вищий бал, чесно кажучи, за один із найважчих іспитів.

- Ну, як? - до мене підбігла подруга Свєта, їй пощастило складати цей іспит в іншого викладача, хоча це спірне твердження, оцінка в неї не дуже.

- П'ять, - не без гордості відповіла я.

- Що серйозно? Усі думали, він тебе завалить! - округлила вона очі.

- Хотів! Не вийшло.

- Сильно валив?

- Старався від усієї душі. Навіть переборщував.

Останній іспит складено. Четвертий курс за спиною. Думати хотілося про що завгодно, але тільки не про університет. На вихідних будемо святкувати закінчення курсу. У понеділок на роботу до батька.

- Зустрічаємося в Альєрі о сьомій? - відволікла я Свєтку від сумного розглядання своєї заліковки.

- Так! Тобто, ні! Близнята сказали, що запізняться. Давай о пів на восьму?

Наша звичайна компанія, у якій ми коротаємо дні студентського життя, а також свята тимчасового позбавлення від нього, - це я, Свєта та близнючки Надя і Віра.

- Добре, - я попрямувала в бік університетської стоянки, Свєтка попленталася поруч, її мовчання в інший час мене здивувало б, але не сьогодні. У суботу їй потрібно йти з доповіддю до батьків, яка була не втішною. Взагалі-то, дівчиною вона була розумною, але ледачою, з тієї категорії студентів - "не знав, але пригадав", оцінки на таких іспитах дивували не лише викладачів, а й самих студентів.

На час сесії я ставала її не формальним водієм. Вона страшенно нервувала, що, в принципі, не дивно та за кермо не сідала. Жили ми в одному районі, тож мене це особливо не напружувало.

Щойно ми виїхали з території університету, у мене ожив телефон. Того, хто телефонував, я визначила за мелодією та, кинувши погляд на екран, де маячила фізіономія ефектної брюнетки, за сумісництвом моєї мачухи, взяла слухавку.

- Сподіваюся, ти провалила іспит? - свого часу вона складала його тричі, але так і не склала.

- Твоїми молитвами склала на відмінно.

- Мізками в татуся! - зітхнула вона, - Ти що не знаєш, що розум прикрашає тільки чоловіків!

- Це ти так себе заспокоюєш? - уточнила я її останнє зауваження.

- Життя тебе вчу. За статусом належить. Ти б прислухалася до моїх порад!

- Це зайве!

- До чого ж ти важка людина, Єлизавета! - зітхнула Марта.

- Зате ти сама чарівність! Ти у справі чи так поговорити?

- Я до тебе сьогодні з візитом, - обрадувала вона мене.

- Надовго?

- Два - три дні. Твій тато до Швейцарії полетів.

- Я буду сьогодні пізно.

- Куди зібралася? - насторожилася вона.

- Випуск пам'ятаєш? Я закінчила четвертий курс. Іду святкувати.

- Як завжди квартетом? - Марта ще з часів, коли сама навчалася в нашому університеті, називала так нашу компанію.

- Так.

Приїхавши додому, я насамперед полізла в холодильник. М-да.... І чому дивуватися?! Останні два тижні я харчувалася тільки в ресторанах. Сесія! Що з неї візьмеш?! У пріоритеті було лише замовлення піци. Залишки колишньої розкоші я виявила без однієї складової. Зі шкідливості шматок залишила Марті. Не з'їсти не зможе, а потім мучитиметься почуттям провини за прийняті зайві калорії.

Мачуха моя, гарна брюнетка з ідеальною фігурою та не ідеальним характером.

Коли я вступила до університету, вона була вже на п'ятому курсі. Знайомими ми не були. У перший тиждень навчання за мною почав бігати один хлопець, як я пізніше дізналася - зі старшого курсу. Мені це лестило, але недовго, після першого побачення почало дратувати. Хлопець виявився нетямущим, а його дівчина власницею. Дівчиною і була Марта. Незважаючи на те, що я сама тікала від нього як від чуми, Марта почала мені продуктивно пакостити, щоправда, дрібно, але із завидною регулярністю. У боргу я не залишалася. До кінця першого року мого перебування в університеті ми, якщо чесно, самі забули причину ворожнечі. Закінчилося все в один вечір. На її випускний ми поговорили відверто, при цьому страшенно напившись. Усе одне одному пробачили та дійшли згоди жити в дружбі. Тієї ночі вона ночувала в мене.

Через кілька місяців її привів додому мій батько як свою наречену. Продуктивно пакостити почала я. Марта мене підтримала. На дівич-вечір перед весіллям ми знову напилися та помирилися, але манера спілкування, набута за півтора року, нікуди не поділася. Батька це спочатку дратувало, але потім він звик. Після весілля він купив мені квартиру та почалося моє самостійне життя, яке зрідка переривалося наїздами Марти. Коли батько виїжджав за кордон, Марта переїжджала жити до мене, ніби з нудьги, але я підозрюю, що через страх ночувати одній у великому будинку.