Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сокіл і Ластівка 📚 - Українською

Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сокіл і Ластівка" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:
не для мене.

Коли він з брязкотом зачинив шафу і кілька разів провернув ручку, папуга скрушно вигукнув.

Момент істини

Шукачі скарбів вирушили в дорогу на світанку. Першу час тину дороги — через джунглі, повз болото, до гірських вершин — подолали швидко, хвилин за десять. Рухалися на двох старовинних, або, як тепер кажуть, вінтажних джипах, на яких цілком міг ганяти на сафарі Хемінгвей. Першим керму вав Фреддо, посадивши до себе міс Борсхед і компаньйонів. У другому похмурий тінейджер віз обладнання.

В очікуванні пригод усі вдягнулися як для походу, однак кожен на свій смак. Сінтія пов'язала хустку і стала схожою на радянську бабцю; Ніка був у джинсах і кросівках; Делоні — у костюмі кольору хакі і корковому шоломі, з кобурою на поясі; нотаріус змінив піджак на легку куртку, але залишився при краватці. Є тип чоловіків (депутати, адвокати, банкіри), які без цього дурнуватого атрибута почуваються немов без трусів.

Балакучий Фреддо змальовував місцеві визначні пам’ятки, однак його ніхто не слухав. Тітка войовничо постукувала сухим кулачком по дверцятах. Фандорін подумки повторював лічилку, від якої залежав успіх справи. Інші двоє заглибили ся у свої записи — певно, поновлювали у пам’яті маршрут.

Зблизька стало помітно, що бура стіна скель уся порізана щілинами. Біля однієї з них, яка, на думку Нікі, нічим не від різнилася від інших, машини зупинилися.

— Тут, чи як? — запитав Фреддо. — Я не помилився? П’ять років минуло.

— Тут-тут. Розвантажуємося.

Зняли з даху марсохід, всадовили в нього тітку, яка, варто віддати їй належне, за п’ять хвилин опанувала керування і першою в’їхала в тісний каньйон. Хитромудра таратайка, нахиляючись і підстрибуючи, покотилася камінням. Позаду йшов Делоні з записником у руці — за першу частину шляху відповідав він.

— Цю ущелину пропускаємо. Сюди нам теж не треба. А ось тут повертаємо праворуч, — говорив він, і міс Борсхед, наче танк, за яким рушає піхота, відважно прямувала у вказаному напрямку.

Батько з сином ішли останніми, навантажені важким обладнанням. Партнери крокували без речей, тільки на плечі у магістра сидів Капітан Флінт. На нього ніхто не звертав уваги, звикли. Одного разу папуга злетів, зробив коло над скелями і повернувся на місце.

— Ти мій талісман, — сказав йому Ніка російською. — Ти повинен принести мені талан.

Птах у відповідь прошелестів:

— Спспспспс.

Біля вузького каменя, який стирчав вертикально і повністю поріс сірим мохом, Делоні зупинився.

— Мій пращур знав дорогу до цього валуна, який він чомусь називає Бовваном. Давайте, Мінні. Ваш бенефіс.

Він відпив з фляги рому і запропонував іншим. Всі відмовилися.

Нотаріус поставився до своєї місії дуже відповідально. Він не просто дивився в записи, а ще й звірявся за крокоміром і компасом. Через це поступ уповільнився.

— Годі мудрувати, Мінні, — поскаржився Делоні. — Я й так запам’ятав, як звідси йти до водоспаду. Хочете, піду першим?

Француз сказав:

— Кожний партнер повинен виконати свої зобов’язання у суворій відповідності до контракту. Моє завдання довести вас від пункту 2 до пункту 3, цими термінами в угоді позначені середина і завершення маршруту, під якими позначеннями маються на увазі…

— Йдіть до біса, — урвав його джерсієць. — «Цими, якими». Шуруйте далі, вже недалеко залишилося.

Невеликі водоспади дорогою зустрічалися не один раз. Щоразу, зачувши шум спадаючої води, Ніколас напружувався, але Міньйон ішов далі — до чергового повороту. Всього, якщо брати від входу в лабіринт, Фандорін нарахував сімнадцять зигзагів. Він навчився заздалегідь вгадувати, куди поверне провідник. Інтуїція з дедукцією тут були ні до чого. За кілька секунд до того, як Делоні, а потім француз оголошували про поворот, папуга злегка тріпотів крилами. Відомо, що деякі представники тваринного світу здатні відчувати найдрібніші нюанси настрою. Певно, Капітан Флінт якимось таємничим пташиним чуттям схоплював хвилю, що йшла від зосередженої і схвильованої людини.

— Таке відчуття, що ти знаєш дорогу краще за них, — прошепотів Ніка своєму приятелеві..

Той заплющив око, ніби підморгнув. Славний птах, подумав магістр. Взяти його, чи що, з собою на Барбадос? А можна і в Москву. Діти зрадіють. Але як його провезти через митницю? Адже він якоїсь неймовірно рідкісної породи…

Пусті думки увірвав вигук Філа:

— Все, фініш. Іспанська копальня знаходилася десь тут.

— Це повинен оголосити я, — обурився нотаріус. — Отже, закликаю всіх у свідки, що я сумлінно виконав прописані у контракті зобов’язання і провів вас із пункту 2 до пункту 3.

Невеликий, але повноводий водоспад протікав по прямовисному схилу, з гуркотом вливався у кам’яну чашу, оповиту бризками, і, перетворившись на бурхливий ручай, перетинав ущелину, щоб просочитися в розколину.

— Ох, кістки старі… Коли я супроводжував вас уперше, дорога видалася мені коротшою. — Фреддо зняв величезний заплічний мішок і потягнувся. — Немає тут ніякої копальні. Самі знаєте. Шукали ж уже.

— Для науковця все життя — суцільний пошук, — з погордою відказав йому Делоні. — Кладіть спорядження на землю. Ви нам більше не знадобитесь. Отже, як домовлялися. Повертайтеся до себе. По нас повернетесь ввечері, о двадцятій нуль нуль.

— О’кей, бос. — Мулат зблиснув зубами. — Ну, синку, побажай професорам успіху.

Хлопець сплюнув і відвернувся.

— Ви, напевно, стомилися? — ввічливо запитав Фандорін. — Відпочиньте трохи, потім підете.

Він був би зараз радий будь-якому зволіканню.

Але чортів Фреддо похитав головою.

— Ні, товаришу. Ми підемо. Треба на вечерю рибки наловити.

— А ви не заблукаєте? Містер Делоні чи містер Міньйон могли б вас провести. Та я й сам, взагалі-то, запам’ятав дорогу. У мене прерасна зорова пам'ять.

— Не клейте дурня! Вони не заблукають. — Делоні махнув рукою. — Фреддо бував тут з нами не один раз. Не будемо гаяти часу!

Добродушний татко і злюка-синочок пішли, Микола Олександрович залишився наодинці зі сфінксом. Чудовисько чекало розгадки, витріщалося на магістра трьома парами очей: у тітчиних читалася слабка надія, в інших — жадібне нетерпіння і підозра.

А Капітан Флінт у цю важку хвилину, замість того щоб слугувати талісманом, полишив свого друга. Папуга піднявся і махав крилами метрів за десять над землею — там, де водоспад злегка горбився, вдаряючись об виступ.

Настав момент істини, але Ніка був до нього не готовий. У голові застрягло нісенітне: «Стриб-скок, стриб-скок, обвалився наш дашок».

— Ваша черга, Ніку. Ось місце, до якого ми повинні були вас привести. Ми все довкола облазили, обстукали, перевірили металошукачами. Діставайте вашу шпаргалку чи що там у вас. Кажіть, де сховок.

Сонце на шляху до зеніту опинилося просто над каньйоном, залило його яскравим і гарячим світлом. Міс Борсхед розкрила парасолю — наче викинула білий прапор.

— Триста років це так багато, — вимовила

1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сокіл і Ластівка"