Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Оця фотографія, — сказав Мікаель і кинув розпливчастий знімок на кухонний стіл.

Сесілія підійшла до столу і подивилася на фотографію. На її обличчі відбилися здивування і переляк. Потім вона підвела на нього очі. Мікаель раптом відчув, як кров маленьким струмочком потекла по його щоці і закапала на футболку.

— Того дня на острові було чоловік шістдесят, — сказав він. — З них двадцять вісім — жінки. У п’ятьох або шістьох було світле волосся до плечей. І лише одна була в світлій сукні.

Вона втупилась у фотографію.

— І ти думаєш, що це обов’язково я?

— Якщо це не ти, то я б дуже хотів знати, хто ж це, на твою думку. Цей знімок раніше ніхто не бачив. Я тримаю його в себе вже кілька тижнів і намагаюся з тобою поговорити. Мабуть, я ідіот, але я не показував його ні Хенрікові, ні комусь іншому, бо страшенно боявся кинути на тебе підозру або нашкодити тобі. Але мені потрібна відповідь.

— Ти її матимеш. — Вона підняла фотографію і простягнула йому. — Того дня в кімнаті Харієт мене не було. На знімку не я, я не маю ані найменшого відношення до її зникнення.

Вона підійшла до вхідних дверей.

— Ти дістав відповідь. Тепер я хочу, щоб ти пішов. Гадаю, тобі слід показатися лікареві.

Лісбет Саландер відвезла Мікаеля до лікарні. Рану зашили в два стібки і як слід заліпили пластиром, а ще йому дали кортизонову мазь, щоб мастити опіки від кропиви на шиї та руках.

Вийшовши з лікарні, Мікаель довго сидів і роздумував, чи не слід сходити до поліції. Раптом перед його очима спливли заголовки. «Засуджений за наклеп журналіст у драмі із стріляниною». Він похитав головою.

— Їдь додому, — сказав він Лісбет.

Коли вони повернулися на острів, уже стемніло, що дуже влаштовувало Лісбет Саландер. Вона поставила на кухонний стіл спортивну сумку.

— Я позичила в «Мілтон сек’юриті» деяке устаткування, і зараз саме час його задіяти. Постав тим часом каву.

Вона розмістила навколо будинку чотири детектори руху, що працювали від батарейок, і пояснила, що, коли хтось підійде ближче ніж на шість-сім метрів, радіосигнал викличе писк невеликого сигнального пристрою, який вона встановила у Мікаеля в спальні. Одночасно дві світлочутливі відеокамери, що їх вона прилаштувала на деревах спереду і ззаду будинку, почнуть надсилати дані на ноутбук, який стоїть у шафі, в передпокої. Вона замаскувала камери темною тканиною так, що вільними залишилися тільки об’єктиви.

Третю камеру вона встановила в шпаківні над дверима. Щоб завести в дім кабель, вона просвердлила в стіні дірку. Об’єктив був спрямований на дорогу і на стежку, що вела од хвіртки до вхідних дверей. Камера щосекунди робила знімки низької роздільності, які зберігалися на жорсткому диску ще одного ноутбука в гардеробі.

Потім вона поклала в сінях чутливий до натиснення килимок. Якщо комусь вдасться прошмигнути повз IR-детектори і зайти в дім, то увімкнеться сирена в 115 децибел. Лісбет продемонструвала, як йому слід вимикати детектори ключем від коробочки, яку вона помістила в гардеробі. Вона також запаслася біноклем нічного бачення, котрий поклала на столі в кабінеті.

— Ти мало що залишаєш на волю випадку, — сказав Мікаель, наливаючи їй каву.

— Ще одне. Більше ніяких пробіжок, доки ми не розберемося з цією справою.

— Повір, інтерес до моціону я втратив.

— Це не жарт. Усе починалося з історичної загадки, але сьогодні вранці на ганку лежала мертва кішка, а ввечері хтось намагався відстрелити тобі довбешку. Ми серйозно прищикнули комусь хвоста.

Вони повечеряли холодними закусками з картопляним салатом. Мікаель раптом відчув смертельну втому і різкий головний біль. Він не мав сили розмовляти і пішов спати.

Лісбет Саландер до другої години ночі сиділа і читала документи. Робота в Хедебю виросла в щось складне і надто небезпечне для життя.

Розділ 23

П'ятниця, 11 липня

О шостій годині Мікаеля розбудило сонце, що просвічувало крізь щілину у фіранках просто йому в обличчя. Голова гуділа, торкатися пластиру було боляче. Лісбет Саландер лежала на животі, обхопивши Мікаеля рукою. Він скинув оком на дракона, що розтягнувся в неї на спині від правої лопатки до сідниці.

Мікаель полічив її татуювання. Крім дракона на спині та оси на шиї в неї були один ланцюжок навколо щиколотки, другий навколо біцепса правої руки, якийсь китайський знак на стегні і трояндочка на гомілці. За винятком дракона, всі татуювання були маленькими і не впадали в око.

Обережно вибравшись з ліжка, Мікаель запнув фіранки. Потім сходив до вбиральні, тихенько прокрався назад і постарався залізти в ліжко, не розбудивши Лісбет.

Години через дві вони снідали в саду. Лісбет Саландер подивилася на Мікаеля:

— Нам треба розгадати загадку. Як же до неї підступитися?

— Узагальнити наявні факти. Спробувати знайти нові.

— Перший факт — хтось зовсім поряд з нами полює на тебе.

— Питання тільки — чому? Тому що ми близькі до розгадки справи Харієт чи тому що ми знайшли невідомого серійного вбивцю?

— Це мусить бути взаємопов’язано.

Мікаель хитнув головою:

— Якщо Харієт вдалося дізнатися про існування серійного вбивці, то ним має бути хтось з її оточення. Якщо поглянути на весь список дійових осіб шістдесятих років, то там є щонайменше два десятки кандидатів. Сьогодні майже нікого з них немає серед живих, за винятком Харальда Ванґера, але я просто не можу повірити в те, що він у свої майже дев’яносто два бігає лісом з рушницею. У нього навряд чи вистачить сили навіть підняти штуцер. Ці люди або надто старі, щоб становити небезпеку сьогодні, або надто молоді, щоб вони могли орудувати в п’ятдесятих роках. І ми повертаємося до відправної точки.

— Якщо тільки тут не взаємодіють двоє людей. Одна стара, друга молодша.

— Харальд і Сесілія. Не думаю. Я вважаю, що вона говорить правду, стверджуючи, що у вікні стояла не вона.

— Але тоді хто?

Вони відкрили ноутбук Мікаеля і присвятили наступну годину тому, що ще раз детально розглянули всіх людей на фотографіях з місця аварії.

— Я не можу собі уявити, щоб хтось із жителів селища не прийшов подивитися на загальний переполох. Стояв вересень, більшість були одягнені в куртки або светри. Тільки в однієї людини довге світле волосся і світла сукня.

— Сесілія Ванґер присутня на дуже багатьох знімках. Схоже, вона бігає туди-сюди між будинками і людьми, що спостерігають за драмою. Ось вона розмовляє з Ізабеллою. Тут вона стоїть з пастором Фальком. А тут — з Ґреґером Ванґером, середнім братом.

— Стривай, — раптом сказав Мікаель. — А що у Ґреґера