Читати книгу - "Жорстоке небо"

Задум хороший, однак Діана усвідомлювала, що насправді він, швидше за все, безрезультатний. Накази диспетчера мало впливали на перебіг подій на момент катастрофи, а відтак, зловмисникам — хай ким вони виявляться — не було сенсу їх підробляти. Єдине, що справді мало значення, — це репліки пілотів, а от їх якраз порівнювати не було з чим.

Після тривалих роздумів Діана не придумала нічого кращого, ніж відшукати дружину Ротка, дати їй послухати голос чоловіка, зафіксований бортовим самописцем, і сподіватись, що жінка помітить щось незвичне у вигуках, словах чи тембрі голосу пілота. Діана розуміла, що в нинішній ситуації розмова з дружиною Радислава видасться непростою, що з її боку жорстоко примушувати нещасну жінку вслухатись у голос загиблого чоловіка, але усвідомлювала: дружина Ротка може бути єдиним, хто допоможе пояснити неув’язки в записі розмов пілотів.

Прийшовши додому, Діана ввімкнула комп’ютер і написала Марселю листа:

Від: «Діана Столяр» [email protected]

Дата: 20 лютого 2013 21:59

Кому: «Marcel Lacroix» [email protected]

Тема: Запис розмов у диспетчерській

Привіт, Марселю!

Маю до тебе прохання. Щиро сподіваюсь, що останнє, і я більше тебе не турбуватиму.

Пригадуєш, першого дня, коли я прилетіла, у перервах між допитами ми з тобою слухали запис розмови між Бруно Пішо, диспетчером аеропорту Париж-Північ та пілотами «ААРОНа 44»? Можеш надіслати мені копію?

Дякую,

/D

Потім вона довго думала над тим, як роздобути контакти дружини Радислава Ротка. Попорпавшись у привезених із Франції документах, вона відшукала досьє Радислава, де, крім інформації про проходження атестаційних комісій, стан здоров’я і польотний досвід пілота, було вказано сімейні дані. Діана довідалась, що дружину Радислава звати Марина Ротко (вони одружені з 2001 року), й у них з Радиславом двоє дочок — Олена (2001 р. н.) і Ася (2006 р. н.). На тому все — жодної інформації про місце проживання чи контактний телефон Марини.

Діана могла знову написати Марселю — навіть якщо в нього немає контактів Марини, він, напевно, знає, де їх відшукати, — а проте вона сумнівалась, що після їхньої останньої розмови Марсель Лакруа захоче ділитись контактами хоч когось із сім’ї загиблого льотчика. Телефонний довідник також не допоможе: Ротків у Києві десятки.

Туплячись у яскравий монітор домашнього комп’ютера, Діана вирішила спробувати пошукати у соціальних мережах. Вона зайшла у ВКонтакті, ввела в рядку пошуку «Марина Ротко», у якості місця проживання вибрала Київ і стала перебирати запропоновані сервером акаунти. І майже відразу натрапила на сторінку Марини Ротко. Другий з переглянутих нею акаунтів належав дружині Радислава, зважаючи на фотографії, на половині з яких висока вродлива жінка обіймалася з чоловіком у формі пілота. Діана впізнала Радислава Ротка. Востаннє Марина Ротко заходила на сторінку в день катастрофи — 13 лютого о 13:29. Друзів у Марини було небагато — 47, і, як це часто трапляється в таких випадках, власниця акаунту не приховувала номер свого мобільного телефону, відкрито виставляючи його на сторінці: чи то через безпечність, чи то тому, що чужаки рідко відвідували її сторінку.

Діана поспіхом, наче побоюючись, що номер з невідомих причин зникне зі сторінки, переписала десять цифр на клейкий стикер, приліплений до корпусу монітора, і тільки після того перенесла номер у пам’ять власного мобільного телефону.

Виходячи з Інтернету, Діана думала, що це навіть не півсправи. Завтра зранку їй треба наважитись і набрати цей номер. Зателефонувати Марині Ротко.

60

20 лютого 2013, 20:28 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

Авер’янов випромінював упевненість і спокій. Він стояв біля шафки з незначними, але напрочуд недешевими запасами алкоголю, мугикаючи під носа мелодію, яку нещодавно почув по радіо в машині, коли до кабінету зайшов Дем’ян Шафін. Секретарка давно пішла додому, тому Шафін заходив без попередження і не стукаючи. Жовто-коричневі з вкрапленнями сірого й синього кольорів зіниці чоловіка безперестанку металися, не зупиняючись на одному місці. Дем’ян виглядав стурбованим, ба навіть гірше — приреченим. Він змахував на злодія, якого зловили на гарячому і який знає, що програв суд ще до його початку.

Григорій Авер’янов перебував у чудовому настрої, настільки безтурботному, що не зауважував пригніченого стану гостя.

— Заходь, Дем’яне! — росіянин гостинно розвів руками і вказав на диван неподалік шафки з дорогими алкогольними напоями. — Сідай. Розказуй, як пройшов день.

Дем’ян Шафін демонстративно проігнорував запрошення і присів на одне з крісел навколо стола переговорів. Його очі, схожі на два відполіровані уламки піщаника, ковзали гладенькою лакованою поверхнею, немов вишукуючи щось.

— Будеш односолодовий віскі[94]? — запропонував Григорій. Не дочекавшись відповіді, він налив золотистої рідини в низький келих, поставив його на стіл і штовхнув до Дем’яна. Після чого плеснув віскі в інший келих, для себе.

— Ти вже чув про Радислава Ротка? — безбарвним, абсолютно позбавленим емоцій голосом поцікавився Шафін.

Поставивши бокасту пляшку в шафу, Авер’янов прискіпливо подивився на Дем’яна. Він коротко вдихнув, на мікроскопічну мить його одутле обличчя спотворив вираз гніву, очі потемніли, та через секунду все минуло.

— Звісно, — Григорій вагався, розриваючись між бажанням розвалитись на дивані та зайняти своє крісло за робочим столом, звідки міг би краще бачити Дем’яна. Зрештою, диван переміг: перший віце-президент опустився і, задоволено чмихнувши, відкинувся на м’яку спинку. — Бачиш, як усе гарно складається.

Шафін не дивився на росіянина і не торкався поданого віскі.

— Ти до цього причетний?

Авер’янов покрутив келих у руках, насолоджуючись відблисками світла в золотистому напої, з прискіпливістю професіонала й досвідченого поціновувача роздивляючись маслянисту плівку, що лишалась на внутрішній поверхні скла. Він відпив віскі і сказав:

— Якщо ти думаєш, що я змотався до Парижа і притискав подушкою голову пілота, поки бідолаха не задихнувся, то помиляєшся, — Григорій реготнув, і Дем’ян несподівано збагнув, що келих, який росіянин любовно стискає в руці, далеко не перший за сьогоднішній вечір. Авер’янов устиг добряче набратися.

Дем’ян Шафін відірвав погляд від столу і нарешті відважився глянути на Авер’янова. У його бурштинових із синьо-сірою облямівкою очах спалахнула надія. Шафін був закінченим аферистом, кількість людей, яких він «кинув» на гроші протягом останніх двадцяти років, обраховувалась десятками, але до цього часу на його руках не було крові. Дем’ян провертав страшні речі, проте ще ні разу в житті не вдавався до вбивства і дуже хотів би, щоб його руки і надалі залишались незаплямованими кров’ю.

— Але я буду не проти, — криво й виклично посміхаючись, казав далі Авер’янов, —