Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

8) Сей довід еп. Онуфрия робить деякі трудности: з візантийських джерел не звістно звичаю благословляти патріарха рукою св. Івана. Але новгородський пілїґрим Антонїй, що побував в Царгородї в перших роках XIII в., згадує про звичай „поставляти” імператора рукою Івана Предтечі, а патріарха — рукою св. Германа (c. 2, пор. 42 і 71 вид. Лопарьова). Щось таке, значить, мусїло бути, неясно тільки з іменами сьвятих: чи помішано їх в київській лїтописи, чи противно — помішав Антонїй, годї сказати. Лїтература сього питання в виданню подорожи Антонїя Саваітова нотка 8 і в передмові Лопарьова c. 69.

9) Іпат. c. 241, Лавр. 299. Шість епископів рахує Лаврентиєвська й иньші (Соф., Никон.); Київська лїтопись вичисляє поіменно пять епископів, що приймали Климента: чернигівський Онуфрий, білгородський Федор, переяславський Евфимій, юрївський Демян, володимирський Федір — всї окрім чернигівського з земель Ізяслава (а чернигівський князь був тодї союзником Ізяслава); хто був шестий епископ — не знати.

10) Новг. c. 138.

11) Що Нїфонт стояв в приятельських зносинах з Сьвятославом Ольговичем, колишнїм новгородським князем, каже Київська лїт., c. 333 (тут тільки хибне і не можливе „без него”: сих слів нема анї в Воскресенській, анї в Никонівській компіляціях, в Варлаамовім житиї Нїфонта, натомість: „прежде того”). Що Юрий, союзник імператора, був по сторонї Нїфонта, то також певно. Про приязні відносини Нїфонта з Юриєм говорить зрештою Никонівський збірник І, 206: „бЂ жо сему Нифонту епископу любовь и согласіє съ в. кн. Юрьемъ Долгорукимъ, и съ в. кн. чръниговьскимъ съ Святославомъ Ольговичемъ и съ иными со многими князи въ согласіи и любви бЂ, имъ же всЂмъ съ в. кн. кіевскимъ Изяславомъ Мстиславичемъ несогласно бЂ, такоже и сему Нифонту еп. новгородцкому”, або як він каже перед тим (1. с.): „о семъ мнози вознегодоваша отъ священныхъ и иночествующихъ, и отъ мирьскихъ, и отъ князей мнози и пачеже ненависть имущи на в. князя Ізяслава Мстиславича”.

12) „Не хочю Клима у митропольи видити, зане не взялъ благословения отъ святыя Софья и отъ патріарха” — каже Ростислав, Іпат. с. 345.

13) Іпат. c. 268.

14) Іпат. c. 333-4, пор. 345.

15) Іпат. с. 345.

16) Лавр. с. 381.

17) Воскр. I с. 70-1, Никонівськ. І c. 215, пор. Татіщева III пр. 477.

18) Іпат. c. 352.

19) Київська лїтопись каже, що пробув він на митрополїї 10 місяцїв; але вона уміщає його прихід під 1161, а смерть під 1163 р. (в Воскр. прихід під 1160, смерть під 1163 р., в Никон, прихід під 1159, смерть під 1163), а що в сїй частинї Київська все спішить ся о оден тільки рік, то трудно прийняти, що під 1163 р. стоять подїї 1161 р.; отже приходить ся або прийняти, що записка про смерть м. Федора помилкою прийшла під 1163 завісь 1162 (==1161) р., або що Федір сидїв рік i 10 місяцїв.

20) Прогалину в Київській лїтописи в оповіданню про царгородське посольство заповнює Татїщев: у нього Ростислав відповідає, що він сей раз приймає митрополита „за честь и любовь царскую”, але на пізнїйше зарікаєть ся приймати митрополитів, поставлених патріархом „безъ вЂдома и опредЂленія нашего”, і заповідає в противнім разї видати законъ вЂчный — избирать и постановлять епископамъ русскимъ съ повелЂнія великаго князя” — III, 142. Ся кон'єктура приймала ся в лїтературі, і вона, здаєть ся, й піддала гадку, що князї змагали до вибора митрополитів на Руси; але проф. Ґолубінскій (І c. 314-5) зовсїм справедливо признав її нещасливим здогадом самого Татїщева: Ростислав зовсїм не показує в своїх попереднїх учинках змагання до нової практики вибора митрополитів; що Татїщев взагалї тенденційний на пунктї митрополїї, вказав я в своїй історії Київщини c. 364. Не зовсїм правдоподібний тільки здогад Ґолубінского, що то стара цензура вимазала сей уступ з лїтописи: не було чого вимазувати кінець слів імператорського посольства і початки дальшого чернигівського епізоду. В усїх кодексах лїтописи тут пропуск без прогалини.

21) Новг. c. 246.

22) Іпат. c. 494, Макарій IV c. 8, Голубинскій II c. 52

23) Іпат. с. 528, 537; м. Кирила пробовало ототожнити з Курилом печатником (Филареть Исторія рус. церкви II c. 77), але на се нема нїякої підстави, й пізнїйші історики церкви справедливо відкинули сю гадку. Так само безпідставний здогад, що Кирил перед поставленнєм був епископом холмським (ibid.).

24) Був митрополитом в рр. 1283-1305.

25) Т. І c. 461-2.

26) Першу докладну звістку про поставленнє переяславського епископа маємо 1105 р. — поставив його київський митрополит; але й звістний Єфрем переяславський був поставлений, певно, не в Царгородї, а в Київі: раз — що був він Русин, печерський монах, а друге — й Нестор говорячи про його поставленнє митрополитом, висловляєть ся (що правда — не дуже катеґорично) так, що він був поставлений митрополитом на Руси (Житіє Теодосія л. 9). Як бувало з ставленнєм переяславських митрополитів в початках XI в., коли переяславська митрополїя могла бути не номінальною тільки, не знати.

27) 1 Новг. c. 145-6.

28) Сей здогад висловив Ґолубінский (І c. 439 і далї), і він дїйсно дуже правдоподібно об'яснює траґічну і загадкову історію ростовського епископа Федора.

29) Вище c. 189-190.

30) Дивно виглядає, що м. Кирило, бувши вибранцем Данила, а мабуть і з роду Галичанином, або Волинцем, шукаючи нового осїдку, не перейшов у Галичину, а в Суздальщину. Можливо, що бувши Даниловим вибранцем, він власне з огляду на се, щоб не збудити незадоволення в північних князях, на північні землї давав особливий позір, але можливо, що чимсь Данило і зразив його до себе, нпр. своїми зносинами з папою.

31) Лїтературу див. в прим. 24.

32) τή τoύ βασιλέως έκείνoυ 'Aνδρoνίκoυ τoύ Пαλαιoλόγoυ τoύ Гέρoντoς περί τα τoιαύτα φιλoτιμία — катальоґ епархій у Ґельцера ор. c. c. 261.

33) Див. в прим. 24.

34) Грамота