Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

«Дослідники вже звернули увагу на те, що у ХV–ХVІ ст. не один лише Юрій з-поміж дрогобицьких міщан учився в Краківському університеті. У списках вступників цього закладу за 1411–1600 рр. вдалося відшукати принаймні 32 вихідців з Дрогобича… Здобуття Юрієм Дрогобичем 1470 р. ступеня бакалавра, а 1472-го — магістра, свідчить про його наукові здібності й неабияку наполегливість у доланні труднощів. Із 280 юнаків, котрі разом з ним вступили до університету, бакалаврами у 1470/71 навчальному році стали 66 чол(овік), а ступень магістра отримали у 1472/7З навчальному році лише дев’ять з них. Зробившись магістром, молодий дрогобичанин виїхав продовжувати навчання до Італії, у славетний Болонський університет» [65, с. 86].

У Болоньї він стає доктором вільних мистецтв, а згодом — доктором медицини. Там же кілька років він читає студентам лекції з астрономії, а пізніше «зайняв посаду ректора медиків і артистів».

Одночасно він пише багато «прогностиків, календар-альманахів та оцінок місячних затемнень», які досі, як великі реліквії, зберігаються в Національних бібліотеках і музеях Європи.

Надрукованими зберігаються донині у Краківському Ягеллонському університеті та Штутгартській бібліотеці трактати. Серед них — «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету», видана 7 лютого 1488 року «в друкарні відомого римського видавця Евхаріуса Зільбера (Франка)».

Юрій Дрогобич багато працював у галузі географії, медицини тощо. Викладав у Ягеллонському університеті Кракова, де й помер 4 лютого 1494 року; похований у цьому ж місті.

3. Павло Русин з Кросна

Великий просвітитель і поет початку XVI століття.

Вважається, що Павло народився у 1470–1474 роках у містечку Кросно біля Перемишля. Початкову освіту здобув у рідному місті. Із 1491 року навчався у Краківській академії, а 1500 року з’явився у Грейфсвальському університеті (Померанія).

«1506 р. кроснянин отримав у Краківській академії ступінь магістра вільних мистецтв і там-таки майже десять літ (з перервами) тлумачив римських письменників» [65, с. 92].

1509 року у Відні за допомогою угорського магната Габріеля Переньї вийшла збірка віршів «Павла Русина з Кросна, магістра вільних мистецтв і дуже приємного поета, панегірики до божественного Владислава, найзвитяжнішого короля Паннонії, і святого Станіслава славнозвісного єпископа і мученика Польщі, та багато інших пісень на додаток, складених не без великої приємності». Що цікаво зазначити: один із примірників цієї книги досі зберігається у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника НАН України.

У своїх поезіях «…Павло називав себе Русином з Кросна»; так само його іменували сучасники. У вірші «Промовляє книга, яку добуто зі сховища і якій повернено давній блиск» Кроснянин писав:

«Павло… той, кого Русином весь тямущий гурт залюбки йменує словом солодким».

Власне, серед творців польсько-латинської поезії XVI ст. була ціла група митців, котрі себе називали русинами: Григорій Чуй Русин із Самбора, Іван Туробінський Рутенець, Георгій Тичинський Русин» [65, с. 94].

То все наші славетні предки, які ще в ті далекі роки заявляли про себе як про русичів.

«Творчість Павла Русина з Кросна — органічна складова європейської поезії гуманістів. Разом з тим, вона належить до вітчизняної (української. — В.Б.) культури, як і спадщина інших латиномовних письменників XVI ст. — «Русинів» і «Роксоланів» [65, с. 97].

А таких були десятки.

Настали часи збирати русичів (українців) до рідної, вільної хати, до українського державного столу.

 Мелетій Смотрицький

4. Мелетій Смотрицький (1577–1633)

«Мелетій Смотрицький є автором близько двох десятків талановитих і впливових свого часу книг, написаних у жанрах політично-релігійної полеміки, памфлету, публіцистично-художньої медитації, есе. Тільки одну його книгу «Тренос» (1610) можна сміливо зарахувати до першорядних здобутків світової гуманістично-ренесансної літератури. Разом з тим, він увійшов в історію нашої культури як корифей філологічної науки, будучи творцем широковідомої у всьому Слов’янському світі праці «Грамматіки славенския правильное синтагма» (1618–1619), названої М.В. Ломоносовим «Вратами всей учености» [153, с. 37].

Я завдячую долі, що через 329 років після тих подій моїм вітчимом став земляк Мелетія Смотрицького — Яків Леонтійович Миць, який навчав мене жити у цьому страшному світі, поважати людей та дуже важко працювати, аби чогось досягти в житті. Він і сам сповідував ці правила.

Земля старого Смотрича породила для України багато великих достойних людей.

«Мелетій Смотрицький у юнацькі роки жив і навчався на Заході, слухаючи лекції у Віттенберзькому університеті. У перші десятиліття XVII ст. М. Смотрицький повертається на батьківщину цілком сформованою людиною, переконаним гуманістом, відданий ідеям Відродження, вороже настроєний проти всілякої соціальної тиранії, церковного паразитизму і невігластва» [153, с. 37].

І тут же з’являються його твори: у 1608 році — «Антиграфи», у 1610 році — «Тренос, або Плач».

Слід зазначити, що праця «Тренос» дуже не подобалася як владі, так і церкві.

Тому Смотрицький мусив «деякий час переховуватись». Саме в той час він написав «Грамматіки славенския правильное синтагма», яка на довгі роки стала головним мовним підручником вчителів-славістів.

«Постать Мелетія Смотрицького настільки колоритна і значима (у європейській культурній спадщині. — В.Б.),