Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 114
Перейти на сторінку:
льодових пасток судна у лимані, серед яких було декілька турків і греків, які взагалі бачили таке диво природи вперше і галасували на визивних каналах, наче настав останній день Помпеїв.

Арташезович декілька разів викликав диспетчерів у Очакові, доповідаючи їм про наші сумні обставини з паливом та водою. Якщо нас не поставили б до першого ж каравану, ми би потрапляли в новорічні свята на рейді Очакова, коли будь-який рух каналом припинився би взагалі, і палива нам вже точно не вистачало б до Херсона. Бо стоянка чи ні, а дизель-генератор мав молотити й жерти пальне. Очаківські диспетчери здебільшого відмахувалися від надокучливого «Вадічки», але певний зиск від цих скарг був: про наше існування принаймні не забували.

Тож коли криголам нарешті пробився до Очакова, диспетчери перш за все поставили до каравану два турецьких судна, за проводку яких платили валютою.

— Очакове, а як же «Вадічка»? Залишилось півтори тонни пального. На стоянку вже навіть не вистачить. Питна вода на підході, їжі теж нема, — знову почав бідкатися Арташезович на визивному каналі.

— Криголамові б цих двох турченят провести. Застрягнете у кризі, він муситиме по вас вертатися. Ні, не дозволяю.

Але криголам був херсонський і мав щодо нас іншу думку.

— «Вадічку» я знаю. «Вадічка» не застрягне. Беру під свою відповідальність.

Караван вийшов з Очакова опівдні. Шанси встигнути в Херсон до Нового року ще залишалися. Мені це зовсім би не завадило. Вранці я виходив на зв’язок з Донею. Моя дружина й діти були вже в Херсоні і зупинилися в готелі моряка на Одеській площі. Доня запросив би їх у гості, щоб не нудьгували, але сам стояв вахту 31 грудня.

— Марконі, на стерно, — скомандував мені Арташезович, хоча вахта була Бурячкова.

Хотілося бурчати і задаватися одночасно: у найскладніших навігаційних умовах Арташезович чомусь взяв за правило ставити на стерно саме мене. Всі груди в мене вже були обвішані дерев’яними медалями «За прохід Босфору», «За прохід Дарданелл», «За прохід Боспору Кімерійського», а в кишені все одно гуляв вітер. Хоча брешу, за Босфор стерновому справді приплачували. Але не на «Вадічці».

НА КИЗОМИС!

Під островом Первомайським, якому поки що не загрожують демонстрації борців із суржиком з транспарантами перед КПП, бо він саме острів і саме Первомайський, а не Першотравневий, караван увійшов у суцільну кригу і стишив хід. І почалося.

Старпом та Арташезович стояли на різних крилах містка, кожен пильнував за своєю брівкою каналу і крижинами, що виринали з-під гвинтів попереднього турка, і кожен командував своє, аби «Вадічка» уник видимої саме йому небезпеки. Часто-густо команди в різні вуха неслися взаємовиключні, і стерновий та механік вирішували, кого їм слухати, як Бог на душу покладе. Я чесно старався чергувати, виконуючи то старпомові, то капітанові забаганки, щоб ображалися й кричали на мене обоє рівномірно й симетрично. А стармех Петренко, який стояв на машинному телеграфі, був, мабуть, тугий саме на ліве вухо, в яке командував Петренко-син.

Петренко-молодший нервувався і за звичкою грюкав дверима, зачиняючись на крилі містка. Виглядало це так, наче він у розпалі сімейної сварки зачиняється на балконі, переплутавши двері.

А тепер про сумне. Обоє дверей на місток були наопашки, по стерновій рубці свистіли протяги, як потяги, а кожух на «Вадічці» був лише один. І Арташезович віддав кожушину стармехові, щоб той берігся від радикуліту. Той байбарак вахтові біля трапа зазвичай одягають поверх ватянки. Є в мене десь фотографія. Якісь скоцюрблені страйкарі-араби кутаються в свої бурнуси під снігом, і наш червонопикий незграбний, але стійкий, як непорушний вояка з олова, вахтовий у кожусі й валянках. Страйк був особливий, передріздвяний, і відбувався в Копенгагені. Араби витримали хвилин тридцять страйкування і вшилися, бо були без кожухів. Ви знаєте, що в арабській традиції пекло чимось нагадує Сибір. А сибіряки не ті, які не мерзнуть, а ті, які тепло вдягаються.

Та мені той кожух і не зарадив би, в ньому крутити штурвал було б взагалі неможливо. Але жаба все одно душила. Спасибі дружині, добрій душі, що колись вив’язала мені гачком волохатого светрика, та іншій добрій людині з останнього сухогруза, завдяки якій на лівій руці в мене був гіпс, і рукавиця була непотрібна.

Тпру! Приїхали!

Ближній турок розклинюється впоперек каналу, «Вадічка» гальмує «повним назад» і собі втикається в поле поряд з кормою турка.

— Чекайте! — командує криголам. — Зараз по вас повернуся, тільки ось цього піонера до кінця коліна доведу.

Можна перекурити.

А на палубі дуріє підвахта, яку Арташезович вигнав розгрібати кучугури снігу. Бо, у кращих радянських традиціях, лопата все одно була тільки одна, і за неї, як Стаханов, вчепився боцман Антонович. А Сашко-Другий, Юрасик, Бурячок та механік Вітьок затіяли грати в сніжки. Оскільки з машинної команди був самий лише Вітьок, його швидко загнали сніжками в глухий кут між брашпілем і тамбучиною. І стармех Петренко не витерпів, на хвилинку відбіг від машинного телеграфу і струсонув з обвісу містка цілу шапку снігу за коміри палубній команді.

— Назад, старий лобуряко! Кожух відберу! — лаявся Арташезович. Але коли стармех повернувся на місце, сам тихенько зліпив сніжку і запустив… просто в турецького капітана, що отетеріло спостерігав за цими забавами диких слов’ян з корми свого судна.

Після ще трьох чи чотирьох «тпру!» криголам поставив «Вадічку» першим у строю, і справа пішла краще. Криголам бив канал, а ми розпихали недобиті крижини, вилазячи на них міцним носом, залишаючи гостям наших територіальних вод чепурненьку стежечку чистої паруючої води. Проте вони все ж таки іноді застрягали. І операція «порятунок башибузуків», як називав це Арташезович, починалася спочатку. Криголам кидав нас і повертався за турками.

1 ... 108 109 110 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"