Читати книгу - "Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

такі перешкоди,— отож треба прибрати їх з її дороги, щоб перед очима в неї лише цнота непорочно біліла да добра слава золотим сяйвом сіяла. А ще можна порівняти жінку честиву до свічада з ясного та чистого кришталю: чисте ж то воно та ясне, але дихни лишень на нього — зразу мутніє і тьмяніє. До жінки честивої так треба ставитись, як до святощів: поклоняйся, та не торкайся. А стерегти й шанувати її треба так, як стережуть і шанують садок, повний квіту рожевого: не дає господар нікому його топтати чи руками чіпати,— нехай люди лиш іздалеку, з-поза огорожі ґратчастої, на ту красу любують, тими пахощами втішаються. Вкінці нагадаю тобі ще вірші з новітньої комедії, що мені на думку спали і до теми нашої розмови якраз, по-моєму, приходяться. Там один старий і мудрий чоловік радить батькові молодої [210] дівчини, щоб добре пильнував її, стеріг і доглядав; багато всячини казав він про це, а між іншими і такі були слова:

Жінка зроблена зі скла,

А чи довго їй розбиться

— Вивіряти не годиться,

Бо спіткає доля зла.

Важить там не випада,

Де чекають певні втрати:

Легко скло те поламати,

А ісклеїти — шкода.

Знає це весь рід людський,

Ну і я, звичайно, знаю:

Куди хоч ховай Данаю

— Знайде дощик золотий.

Досі я говорив лише про те, що стосується тебе, Ансельмо; послухай тепер дещо з того, що належиться до мене; може, я й надто широко річ розводжу, та ти вже пробач: треба ж нам якось виблудитися з сього лабіринту, в який ти самохіть попав і з якого я маю тебе вивести. Ти вважаєш мене за свого друга — і хочеш позбавити мене честі, що зовсім несполучне з дружбою; мало того, ти жадаєш, щоб я в свою чергу зганьбив твою честь. Що ти хочеш мене зганьбити, се цілком ясно: адже як я послухаю тебе й почну впадати коло Камілли, вона подумає, що я чоловік безчесний і безпутний, раз дозволяю собі й допускаю вчинки несумісні з моїм становищем і з обов'язками нашої дружби. Що ти хочеш, аби я зганьбив тебе, річ так само певна: як помітить Камілла, що я до неї залицяюсь, вона подумає, що я побачив у ній щось легковажного, через те й насмілився одкрити їй своє гріховне жадання; як же вона буде, на її думку, знеславлена, то та неслава й на тебе впаде, бо ти належиш їй, а вона тобі. Так уже воно в світі ведеться, що як убреде чия жінка в гріх чужоложний, то хоч би чоловік про те й не знав і не давав жодної до того притоки, хоч би й не мав він змоги дбанням своїм і старанням тому лихові зарадити, люди прикладають до нього різні ганебні та принизливі прикладки; ті, що знають про зраду його жінки, дивляться на нього завжди з погордою, замість співчувати йому: адже та біда сталася не з його провини, лише з лихої натури його дружини. Коли хочеш знати, чому невірна дружина вводить у неславу свого мужа, навіть коли той не відає про зраду, сам до неї непривинний і непричетний, то слухай сюди, слухай терпляче й пильно, бо все те має вийти на твою користь. Коли Господь создав праотця нашого в раю земному, глаголе Святе Письмо, він наслав на Адама твердий сон, вийняв йому з лівого боку ребро і создав із того ребра праматір нашу Єву; як же прокинувся Адам і глянув на неї, зразу сказав: "Се ж кість од костей моїх і тіло від тіла мого". А Господь рече: "Оставить чоловік отця свого і матір свою та й приліпиться до жони своєї, і будуть удвох тілом одним". Тоді ж то й було встановлене священне таїнство шлюбу, узи якого може розірвати єдино смерть. І се чудовне таїнство таку велику силу й міць у собі має, що з двох душ робить одне тіло, а в добрім подружжі й надто: дві душі, а воля одна. [211]

А як тіло жони то одне тіло з мужевим, виходить, що як прикинеться в неї яка пляма чи сказа, воно й на мужеві окошиться, хоч би сам він, як я вже казав, і не був тому лихові причиною. Як болить людині нога чи ще там який сустав, біль той відчуває все тіло, бо воно ж тіло одно; як заниє кісточка, то й голові дошкуляє, хоч вона тому й не винна,— отак же й чоловік є причасником і причетником жінчиної ганьби, бо чоловік і жінка то одна спілка. А що всяка честь на світі і всяке безчестя береться з плоті і крові, то й ганьба жони нечестивої падає на голову мужеві і незнання не рятує його од неслави. Подумай же, Ан-сельмо, на яку ти наражаєшся небезпеку, хотячи збаламутити спокій доброї дружини твоєї, подумай, які недовідомі пристрасті може розбуркати оця марна й нерозважна цікавість у грудях цнотливої твоєї малжонки; зваж і на те, що виграш твій буде мізерний, а програти можеш стільки, що ніякими словами не скажеш і не злічиш. Як же все те, що я тобі говорив, неспроможне одвернути тебе від злощасного твого наміру, то пошукай іншого знаряддя ганьби твоєї і недолі, бо я не годен і не згоден стати таким знаряддям, хоч би навіть мав через те втратити дружбу твою,— а більшої втрати я собі не можу уявити.

Сеє сказавши, замовк доброчесний і обачний Лотаріо, Ансельмо ж стояв замислений і збентежений, довгу хвилю й до слова не міг прийти; вкінці відповів йому так:

— Пильно і уважно, ти сам це бачив, слухав я, друже мій Лотаріо, все те, що ти мені