Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Інститут 📚 - Українською

Читати книгу - "Інститут"

418
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інститут" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 141
Перейти на сторінку:
Добіра. — Ті, що зішкрябуються. Їх треба повернути. Якщо вони не куплені, то вважаються власністю… — він кволо кашлянув, — штату Південна Кароліна.

— Не розмовляйте, містере Добіра, — відповів шериф Джон. — Припиніть перейматися цими клятими шкрябалками і побережіть сили.

Містер Добіра заплющив очі.

15

Наступного дня, поки Тім їв свій ланч на ґанку залізничного депо, туди під’їхав шериф Джон на персональній автівці. Він піднявся сходами і зиркнув на провисле сидіння вільного стільця.

— Як гадаєш, воно мене витримає?

— Є тільки один спосіб дізнатися, — відказав Тім.

Шериф Джон з осторогою сів.

— У лікарні кажуть, що з Добіра все буде гаразд. Із ним сидить брат, Ґутаал, він повідомив, що раніше вже бачив цих двох потолочей. Пару разів.

— Бо їм нада було точку зацінить, — мовив Тім.

— Точно. Я послав Таґа Фарадея, щоб він узяв свідчення в обох братів. Кращого за Таґа в нас немає, та ти й без мене знаєш.

— Ґібсон і Беркетт теж нівроку.

Шериф Джон зітхнув:

— Так, але ані Ґібсон, ані Беркетт не змогли би діяти так швидко і рішуче, як оце ти минулої ночі. А бідолаха Венді, мабуть, просто стояла б там із роззявленим ротом, а то й узагалі зомліла б на місці.

— Але диспетчерка з неї добра, — сказав Тім. — Вона просто створена для цієї роботи. Ну, з моєї точки зору.

— Угу, а ще вона справжня майстриня канцелярії: минулого року привела до ладу всі наші теки і перекинула всю інформацію на флешки. Але в польових умовах від неї майже ніякої користі нема. Проте вона рада, що працює в нашому колективі. А ти, Тіме, не хотів би до цього колективу приєднатися?

— Не думав, що ви знайдете гроші на ставку ще одного копа. Вам що, колективну зарплатню підвищили?

— Та якби ж то. Просто наприкінці цього року Білл Віклоу здає поліцейський жетон. І я подумав, що, може, ви з ним роботами обміняєтеся. Він ходитиме й стукатиме, а ти знов одягнеш уніформу і носитимеш пістолета. Я вже питав Білла. Він сказав, що нічне патрулювання йому підійде, принаймні на деякий час.

— Можна я це обміркую?

— Не бачу причин, чому ні. — Шериф Джон підвів­ся. — До кінця року ще п’ять місяців. Але ми б з радістю взяли тебе в штат.

— Це стосується і помічниці Ґалліксон?

Шериф Джон заусміхався.

— Прихильність Венді важко здобути, але вчора вночі ти дуже непогано просунувся.

— Справді? А якщо я запрошу її на вечерю, як гадаєте, що вона відповість?

— Гадаю, що погодиться, якщо тільки ти не збираєшся вести її в «Бев». Така гарненька дівчина очікуватиме запрошення до «Загону» в Даннінгу, і це щонайменше. Може, згодиться ще той мексиканський ресторан у Гардівіллі.

— Дякую за наводку.

— Нема питань. І подумай про мою пропозицію.

— Гаразд.

І Тім думав. Думав, поки однієї спекотної ночі в кінці літа не розверзлося пекло.

Розумник

1

Одного чудового квітневого ранку в Міннеаполісі (а відбувалося це того ж року, хоч до приїзду Тіма Джеймісона в Дюпрей ще лишалось кілька місяців) Герберта й Айлін Еллісів припросили в кабінет Джима Ґрієра, одного з трьох профконсультантів Бродерікської школи для обдарованих дітей.

— У Люка якісь негаразди? — спитала Айлін, коли вони всілися. — Якщо так, то він нам нічого не розповідав.

— Аж ніяк, — сказав Ґрієр.

Консультанту було за тридцять, він мав каштанове рідкувате волосся та обличчя завзятого науковця. Одягнений був у теніску з розстібнутим комірцем і джинси з напрасованими стрілками.

— Слухайте, — продовжив він, — вам же відомо, як у нас тут усе влаштовано? Як усе має бути влаштовано з урахуванням розумових здібностей наших учнів. Ми їх розподіляємо не на стандартні шкільні класи, а на групи. Бо інакше з ними не можна. Є десятирічні з легкою формою аутизму, які розв’язують задачі з математики програми старших класів, але читають, як у третьому. Є діти, які вільно розмовляють чотирма мовами, та ледве дроби множать. Ми навчаємо їх усіх дисциплін і надаємо житло дев’яноста п’яти відсоткам учнів — доводиться, бо вони до нас з’їжджаються з усіх Сполучених Штатів, а ще кільканадцять прибули з-за кордону. Але основну увагу зосереджуємо на їхніх особливих здібностях, якими б вони не були. Через це традиційна система, де діти просуваються від дитсадочка до дванадцятого класу, для нас узагалі неефективна.

— Ми це розуміємо, — сказав Герб, — і знаємо, що Люк — розумний малий. Саме тому він тут.

Тільки батько не додав (а Ґрієр і так знав), що вони нізащо не змогли б собі дозволити навчання в такій школі з її астрономічними цінами. Герб працював бригадиром на заводі з виготовлення коробок, Айлін була вчителькою середніх класів. А Люк — один із нечисленних учнів Брода на денній формі навчання і один із дуже нечисленних, які навчаються за рахунок грантів.

— Розумний? Не зовсім.

Ґрієр зазирнув у розгорнуту теку, що лежала на абсолютно чистому столі, і Айлін раптом охопило передчуття, що зараз їх або попросять забрати сина зі школи, або скасують йому стипендію, і в результаті його просто доведеться забрати. Річна плата за навчання в Броді становила плюс-мінус сорок тисяч доларів, приблизно стільки ж, скільки в Гарварді. І зараз Ґрієр їм скаже, що це все помилка, що Люк не такий розумний, як вони вважали. Що він звичайний хлопчик, який читав набагато більше за своїх однолітків і вміє це все запам’ятовувати. Айлін і сама десь читала, що ейдетична пам’ять — не таке рідкісне явище серед малих, і десять-п’ятнадцять відсотків усіх звичайних дітлахів мають здібність запам’ятовувати майже все поспіль. Підступ у тому, що цей талант зазвичай зникає, коли починається підлітковий вік, а для Люка цей момент уже був не за горами.

Ґрієр усміхнувся:

— Говоритиму з вами напрямець. Ми пишаємося тим, що навчаємо обдарованих дітей, але такого учня, як Люк, у Бродеріку, щиро кажучи, ніколи не було. Один із наших заслужених викладачів, містер Флінт, якому зараз уже за вісімдесят, узявся прочитати Люку курс з історії Балкан — складна тема, але вона чудово проливає світло на поточну геополітичну ситуацію. Принаймні Флінт так каже. Після першого тижня занять він при­йшов до мене і повідомив, що його досвід роботи з вашим сином схожий на досвід юдейських старців, коли Христос не просто повчав їх, а й докоряв їм, кажучи, що сквернить людину не те, що входить до уст, а те, що виходить.

— Щось я збився з пантелику, — сказав Герб.

— Біллі Флінт теж збився. У тому й річ. — Ґрієр нахилився вперед і продовжив: — Вам ось що треба зрозуміти. Люк за єдиний тиждень осягнув надзвичайно складну програму, розраховану на два семестри аспірантури, і дійшов багатьох висновків, які Флінт намірявся зробити тільки тоді, коли вони належним чином опрацюють усе історичне підґрунтя. І з деякими виснов­ками викладача Люк сперечався, і дуже переконливо, називаючи їх «радше стереотипними думками, аніж оригінальними ідеями». Хоча, як додав Флінт, він робив це дуже ввічливо. Мало не вибачаючись.

— Не знаю, як на це реагувати, — сказав Герб. — Люк небагато розповідає про навчання, бо, каже, ми не зрозуміємо.

— Зрештою, це правда, — погодилась Айлін. — Я, може, колись

1 ... 10 11 12 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інститут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інститут"