Читати книгу - "Місячний син, Черкащенко Дарія"

- Ітане, не заважай йому. Він знає, що робить, - суворо зашепотіла Лінара. 

- Та що він робить? Він нічого не робить! 

Я ніяк не відреагував на чергові крики. Мені не можна було зараз відвертатися. Злочинець знав, що виявлений і змушений був діяти швидко і рішуче. Стражникам залишалося ще трохи. Хоч би той хто стріляв був ще на місці, і хоч би хлопці його не застрелили.

Стривожені криками підбігли ще троє стражників на чолі з самим Марком. Нічого не кажучи, я вказав їм на дерево. В цей час з того боку якраз почулися звуки боротьби. Недовго думаючи, начальник варти з хлопцями кинувся на допомогу. 

- Все, - сказав я, коли Марко вийшов з-за кущів та подав мені сигнал. - Небезпека минула, можете залишати укриття. - З тихими клацаннями мої мечі увійшли в піхви, потрібно буде обов'язково їх оглянути, наконечник болта напевно залишив подряпину.

Звичайно після пережитого про продовження романтичної вечері ніхто не думав. Ітан із надмірно довгим вибаченням, запропонував леді Лінарі перенести зустріч на більш спокійний час. Дівчина теж розсипалася у вибаченнях за обставини, за те, що сталося (наче в цьому була її провина!) і погодилася з пропозицією. 

Весь цей час я спостерігав за садом - бачив, як упійманого злочинця повели у бік замку; бачив вдячний погляд Марка, і те, як він пішов слідом за стражниками. А зараз спостерігав, як начальник варти повертається разом із батьком Лінари, та його незмінними охоронцями-близнюками.

Станіс Талеон обмінявся люб'язними привітаннями з Ітаном Даріоном, і на мій величезний подив попросив хлопця пройти разом з ними в замок, оскільки начальник варти бажає поговорити з ним про інцидент.

- А що нового я можу розповісти вам? – теж здивувався Ітан. - Ваша варта, і охоронець, - він кивком вказав на мене, - обізнані про те, що трапилося більше, ніж я. 

- Наша розмова полягатиме в іншому. Моєму начальнику варти доповіли, що перед нападом з боку альтанки долинали ваші крики, ви заважали нести службу Роні та вимагали, щоб він покинув вас.

"Оце так поворот, - подумав я. – Не чекав такої спостережливості від хлопців Марко. Хоча Норк постійно знаходився неподалік, цілком міг усе чути та зробити правильні висновки. Обов'язково подякую йому за можливості".

- Не розумію. Ви на що натякаєте? - Ітан гордо скинув гостре підборіддя. 

- Абсолютно ні на що, - непідробним дипломатичним тоном відповів Станіс. - Просто хочу поговорити з вами та зрозуміти причини ваших дій. 

- Я не згоден. Я вам не хлопчисько якийсь, щоб пояснюватися. 

- Мені шкода, але зараз неспокійні часи, і я зобов'язаний перевіряти всіх. А ваша поведінка та відмова у співпраці вселяють певні сумніви у вашій чесності. 

- Що!? Та як ви смієте? - вигукнув Ітан, зло оглядаючи оточуючих блідо-блакитними очима. 

– Я просто роблю висновки. То ви згодні на розмову?

- Ходімо, тільки швидше, - зробив ласку хлопець, продовжуючи зображати праведний гнів. - Мені якось зовсім перехотілося тут перебувати. - Він повернувся до Лінари, яка під час розмови тихо стояла поряд, здивовано дивлячись на батька та на його почет. - Леді Лінара, не засмучуйтеся і не приймайте це на свій рахунок.

Дівчина мовчки кивнула, перебуваючи в розгубленості. Але коли Ітан вийшов з альтанки, стрепенулась і підбігла до лорда Талеона. 

- Тату!.. - вигукнула вона благаюче, але чоловік її перебив, м'яко відсторонюючи. 

- Лінара, не встрягай, прошу, все вже вирішилося. 

- Але Ітан не винен!

- Я знаю, тож не хвилюйся. Іди у свою кімнату, - він погладив дочку по плечу, потім повернувся до мене. - Роні, проведи її. 

- Слухаю, - я швидко кивнув і підійшов до дівчини, обережно беручи її під лікоть. - Ходімо, леді Лінаро, своїми протестами ви можете зробити лише гірше. 

Дівчина дозволила себе відвести. Вона добре трималася до самої кімнати, навіть розпорядилася, щоб найближчим часом її не турбували, але якщо стане відомо щось про Ітана відразу доповіли. Як тільки за моєю спиною зачинилися двері, Лінара впала на свою постіль і гірко заридала в подушку.

Не люблю жіночих сліз. І зовсім не вмію втішати. З чоловіками якось простіше, кілька жартів у бік кривдника чи проблеми, кілька нецензурних слів вимовлених разом, а потім шинок, випивка та дівчата. Все! А тут навіть не знаю, з якого боку підійти й чи взагалі варто підходити. Але мовчки слухати ридання мені було не під силу. 

- Леді Лінара ... Ліна ... - я підійшов до ліжка, але доторкнуться до дівчини, не наважився. - Небезпека минула. Все добре. Злодія схопили. 

- Я не тому-у-у… - протягнула вона, ще більше заливаючись сльозами. 

Я не відразу зрозумів, що вона має на увазі, а потім згадав, як вона стала переживати за Ітана, коли її батько захотів з ним поговорити. Дивна дівчина. Її могли вбити, а вона льє сльози через свого хлопця. Я, все ж таки, вирішив продовжити спробу заспокоїти Ліну:

- Ти через Ітана? 

- Угу-у-у! - знову завила вона.

- Не варто так вбиватися. Вони просто поговорять і все.