Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Лера тихо перевела подих. Схоже, що цього разу Ігор налаштований рішуче. Треба якось відмовитись, бо йти з ним в кіно зовсім не хочеться. Але як це зробити? Відчувши легкий, але добре знайомий аромат чоловічих парфумів, Лера повернула голову і побачила Влада, який зупинився біля столика. Світло-сині джинси та чорна шкіряна куртка, під якою ховалася біла футболка робили Влада неймовірно сексуальним. Лера мимоволі посміхнулася, зустрівши погляд його сірих очей, які завжди дивилися на неї якось по-особливому. Влад весело підморгнув Лері, перевів погляд на Ігоря і спокійно промовив:

— Привіт! Де гуляти зібралися?

— Ніде, — роздратовано буркнув Ігор, кинувши на Влада невдоволений погляд.

— Ігор запрошує Леру і нас із Женькою в кіно, — весело блиснула очима Аня.

— Я так давно не був у кіно! — Влад стягнув з плеча свій рюкзак, підхопив вільний стілець та сів з іншого боку від Лери. — Хочу з вами.

— Ми вчотирьох збиралися йти, — Ігор навіть не намагався приховати злість.

— Де є четверо, там і п’ятому місце знайдеться, — Влад спокійно сканував поглядом його обличчя. — Коли йдемо?

— Не знаю! Треба ще фільм обрати, — Ігор став похмурим і різко підвівся на ноги, підхопивши свій рюкзак. — Забув, мені до викладача треба.

— Бувай, Ігорю! — Влад з посмішкою провів хлопця поглядом, а потім повернув обличчя до Лери. — Легко він здався. Я думав, що побореться хоч трохи.

— Ох, Владе! — весело зітхнула Аня. — Розженеш Лері всіх кавалерів!

— Ігор кавалер?! Не сміши, Ань! — Влад стягнув свою шкіряну куртку і повісив її на спинку стільця, залишаючись в білій футболці. — Він навіть на побачення Леру запросити не може!

— Це тому, що ти весь час опиняєшся поруч, — засміялася Лера, мимоволі затримавши погляд на його міцних руках. — І вганяєш Ігоря в ступор.

— Сьогодні я трохи не встиг, — сірі очі Влада знову зупинилися на обличчі Лери, випромінюючи ніжне тепло. — Викладач затримав.

— Вже половина перерви минула, — Лера збентежилася під його поглядом, але очей не відвела. — Не встигнеш чаю попити.

— Не хочу чаю, — Влад посміхнувся дівчині, продовжуючи дивитися на неї. — Хіба що булочку піду візьму.

— Я собі взяла дві, але другу вже не здолаю, — Лера підсунула до нього тарілку з булочкою. — Пригощайся. Немає часу в черзі стояти.

— Дякую, — Влад підхопив булочку і відкусив шматочок, перевівши погляд на Аню. — То що, дівчата? Підемо всі разом в кіно з Ігорем?

— Не думаю, що Ігор тепер погодиться, — засміялася Аня. — Він це як побачення планував.

— Учотирьох?! — Влад хмикнув. — Мда! Який Ігор, таке й побачення.

— Ігор непоганий хлопець, — втрутилася Лера. — Просто нерішучий трохи.

— Нерішучі люди часто не здатні самотужки долати труднощі по життю, — Влад доїв булочку і підхопив серветку, витираючи пальці. — Навіщо тобі бойфренд, який не здатен подбати про тебе? Жінці спокійніше поруч з чоловіком, на якого можна покластися.

— О, психологія пішла! — вигукнула Аня.

— Дуже корисна наука. В житті допомагає, — Влад зустрів її погляд. — От скажи, Ань. Якби Женька був тюхтієм чи бабієм, ти б з ним зустрічалася?

— Звісно ні! — на обличчі Ані з’явилася посмішка.

— Ігор не схожий на бабія, — промовила Лера.

— Думаєш? — Влад хмикнув. — Ігор здатен на підступні вчинки, Леро. І не здатен на почуття, бо любить перш за все себе. Ти не все в ньому бачиш.

— А ти бачиш?

— Я бачу, що Ігор тобі зовсім не пара, — Влад зустрів її погляд і став дуже серйозним. — Тобі потрібен зовсім інший чоловік. Наполегливий, щоб долати твою впертість. Впевнений, щоб міг захистити. Веселий, щоб не було нудно. І найголовніше — він повинен кохати тебе. Інакше не буде щастя.

— Овва! А тезам про кохання вас теж на психології вчать?! — вигукнула Аня. 

— Хіба чоловіки вірять в кохання? — здивувалася Лера.

— Чоловіки може й не вірять, — знизав плечима Влад. — А я вірю. Справжнє кохання одне на все життя. Все інше лише недолугі копії.

— А як зрозуміти, що кохання справжнє? — нерішуче запитала Лера.

— У кожного по-своєму, — сірі очі Влада засвітилися ніжним теплом. — Іноді усвідомлення приходить одразу. А іноді ти живеш поруч з людиною багато років, вважаєш її просто другом і лише потім розумієш, що… 

Лера розчинилася в його погляді, забувши про все. Влад замовк на середині фрази, не зводячи очей з обличчя дівчини. А потім посміхнувся. Лері завжди подобалась його посмішка. Невимушена, легка, неймовірно сексуальна. Шумна студентська їдальня враз стала тихою і якоюсь далекою. Лера чула лише схвильований стук власного серця, продовжуючи стрімко тонути в сірих очах Влада. Захотілося зупинити час, відкинути всі сумніви, дозволити собі проявити почуття. Лера нерішуче посміхнулася Владу у відповідь. І раптом помітила, що вони вже досить довго мовчки дивляться одне на одного, забувши про Аню. Щоки спалахнули пекучим рум’янцем і Лера поспіхом відвела очі.