Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

Чули про такого? Так, найкращий сищик імперії. Він питав про інженера Бревуса. Звісно, нічого не сказала, але він хоче поговорити з Жозефіною. Вбити? Ви знаєте, скільки я заробляю на чарівній Жозефіні? Слухайте, Леонтію Павловичу, справа не в Жозефіні, а в Підіпригорі. Я не хочу ворогувати з найкращим сищиком імперії, бо це клопітно і ризиковано. До того ж наш клуб любить тишу, нам не треба привертати увагу. Я пішла вам назустріч, допомогла, а тепер втрапила у халепу. Хочете компенсувати мій клопіт? Оце правильна розмова. Двадцять тисяч усе вирішать.

Аж я почув, як співрозмовник баронеси заверещав у слухавку.

— То мені дозволити Івану Карповичу побалакати з Жозефіною? — спитала баронеса. — Слухайте, не кричіть. Ви ж купець, ви торгуйтеся, а не верещіть. Що? Три тисячі? Вибачте, але я пропонувала торгуватися, а не знущатися!

Баронеса розмовляла з цим купцем іще довго. Вона вміла торгуватися. Зупинилися на сімнадцяти тисячах.

— Вони мусять потрапити на наш рахунок уже сьогодні, — сказала баронеса. — Жозефіна поїде з міста на кілька місяців. Я не згадую про вас, Леонтію Павловичу, жодним словом. Що з Іваном Карповичем? Вирішу проблему з ним самотужки. Як саме? А відколи ви стали таким цікавим, Леонтію Павловичу? Коли ви прийшли до мене і попросили допомоги, я просто звела вас із Жозі, допомогла знайти спільну мову, але не питала, що ви замислили. Хвилюєтеся? Не треба, ви ж знаєте, що друге гасло «Чорної троянди» — «З нами немає проблем». То не хвилюйтеся.

Баронеса поклала слухавку і несподівано випростала ноги. Лишилося кілька сантиметрів запасу, я аж подих затамував. Треба визнати, що в баронеси були гарні ноги.

— Де ж ти ховаєшся, Іване Карповичу? — промовила баронеса. Я трохи напружився, злякався, що вона здогадалася, де я. Але ні. — Хитрий, наче лис. Але я все одно тебе вполюю. Не треба було лізти мужику в панські справи. І Великий князь тебе не врятує.

Баронеса хрипко зареготала, коли задзеленчав телефон.

— Слухаю. Муха все зробив? Босяки готові? При зброї? Та хоч ножами, хоч револьвером, головне, щоб труп. І щоб усі подумали на пограбування. Надійні люди? Добре. Нехай чекають. Я сповіщу, будь біля телефону, — сказала баронеса. Їй принесли каву. Секретар доповідав про відвідувачів. — Я скажу, коли запускати.

Баронеса смакує кавою, пахне аж мені під столом. Мабуть, замислюється, бо несподівано на підлогу гепається олівець. Котиться в мій бік. Я зупиняю його і ледь устигаю прибрати руку, бо баронеса скинула черевики й намацує олівець ногою в панчосі. Суне до себе, потім піднімає. Телефонує кудись.

— Це баронеса. Доброго дня. Я хотіла спитати про того вашого фахівця. З гвинтівкою. Так, про снайпера. Він приймає замовлення? Що? Загинув в Одесі? Його вбив Іван Карпович Підіпригора? А навіщо вашому фахівцю було полювати на Івана Карповича? Місцеве замовлення? Той Іван Карпович справді такий небезпечний? Я думала, що він прибріхує у своїх оповідках. Ні? Чорт. А інших фахівців у вас немає? Добре, поспитайте, я чекатиму вашого дзвінка. — Баронеса поклала слухавку і вилаялася, наче п’яна праля. — Звідки ти такий узявся!

Я бачу, як її пальці на ногах підгинаються і випростуються. Баронеса нервувала. Потім наказала секретарю пускати відвідувачів. Кожен із них просив виконати його мрію. Один приніс портрет дівчини.

— Вона мусить бути такою. Це кохання моєї молодості, я хочу таку. І в неї ще шрам на лопатці, ось приблизно такий. І вона говорить вологодською говіркою, — сказав клієнт.

— Рідкісний типаж, — зітхнула баронеса, мабуть, подивившись на портрет. — Але спробуємо знайти. За два тижні ми запропонуємо вам варіанти. Портрет залиште. І тисячу рублів на попередні витрати. В цілому сума може дійти до трьох тисяч.

— Не питання, баронесо. Тільки знайдіть мені її.

Він пішов, баронеса викликала секретаря.

— Нехай перевірять у нашій картотеці, чи є схожа. Ось тут іще деталі, — сказала баронеса.

— Буде виконано, — запевнив секретар.

Другий клієнт просив жінку, дуже схожу на Віру Холодну.

— Щоб вона виглядала, як Холодна, говорила, як вона, рухалася. Ви зможете?

— Сьогодні увечері. Вас сповістять за кілька годин. П’ятсот рублів авансу, — сказала баронеса, а коли клієнт пішов, наказала секретарю підготувати Наталку.

Наступний клієнт просив хлопчиків, неодмінно перських, мовляв, вони дуже красиво танцюють. П’ятсот рублів і увечері. Коли клієнт пішов, баронеса комусь зателефонувала і наказала підготувати трьох хлопчиків.

— Виберіть таких, щоб були схожі на персів, — наказала баронеса. — Яких? Та бозна, ну, мабуть, вузькооких, жовтошкірих. У вас є два раби з Семиріччя, ото їх і давайте, тільки нехай кажуть, що вони перси, і щось станцюють. Поголіть їх усюди, підведіть очі сурмою.

Далі клієнти просили, щоб їх били і щоб вони били, чорношкірих дівок, дівок із дуже великими цицьками, одноногу дівку, скрипальку, хлопчика з приємним голосом, дівчину в сажень зростом, схожу на Айседору Дункан, схожу на Венеру Мілоську (обговорювалося, що можна з руками, я не зрозумів, що це значило; жінку з прутнем (про таке я чув), тричі замовляли німкень, щоб їх можна було принижувати та бити (мабуть, далися взнаки патріотичні настрої), гімнастку, дівчину для тортур, ну і ще кілька жахів, про які сказати страшно. Баронеса всіх відвідувачів спокійно вислуховувала, ні з чого не дивувалася, називала дату, коли бажання буде виконано, та його ціну, приймала гроші. Коли клієнт ішов, викликала секретаря або одразу телефонувала, давала вказівки. Жодному не відмовила. Навіть якщо прохання клієнтів були страшні. Просто називала більшу ціну.

— «Чорна троянда» — ваші мрії, наша робота. Ми здійснюємо всі мрії без винятків, — усміхалася баронеса, а клієнти раділи. Я сидів під столом і тільки головою крутив. А ще стежив за ногами баронеси.

Уже зрозумів, що «Чорна троянда» була величезним і налагодженим механізмом, у якому крутилося дуже багато грошей. Раніше думав, що звичайний бордель, тільки дорогий, а тут ось як.

Час від часу баронесі телефонували і повідомляли, що мене не знайдено. Баронеса лютилася.

— Та що він, крізь землю провалився? Знайдіть його! Просто знайдіть! Підніміть поліцію, залучіть охоронне відділення, кримінальників! Він десь у місті! Ні, він точно не поїхав! Він не з тих, хто відступає! Знайдіть! Тисячу рублів тому, хто вкаже! — кричала вона у слухавку.

Потім зателефонувала і наказала відвезти Жозефіну до Москви.

— Скажи, що попрацює в нашій московській філії, позв’язує тамтешніх фабрикантів, як вона вміє. Поїдеш із нею, — наказала баронеса