Читати книгу - "Буря Мечів"

— Не звертай на дівку уваги,— гаркнув він на кузена.— Кермуй.

За деревами видно було, як рухається вітрило. В гирлі каналу, за двадцять п’ять ярдів позаду, перед очима постала річкова галера. Ніс її різко крутнувся — вона повертала, а в повітря злетіло півдюжини стріл, тільки всі в небо. Обидва човни рухалися, і це утруднювало стрільцям справу, та Джеймі знав: зовсім скоро лучники почнуть враховувати похибку. Брієнна вже наполовину видерлася на кручу, хапаючись за каміння й підважуючись. Райгер точно її помітить, а коли це станеться, звелить лучникам її підстрелити. Джеймі вирішив перевірити, чи гонор старого не змусить його вчинити дурість.

— Пане Робіне,— гукнув він,— послухайте мене хвильку.

Сер Робін підніс руку, і стрільці опустили луки.

— Кажіть, що маєте, Царевбивце, тільки швидко.

Ялик крутнувся серед розсипу битого каміння, а Джеймі крикнув:

— Знаю кращий спосіб усе вирішити — поєдинок. Ви і я.

— Я не сьогодні народився, Ланістере.

— Ні, але, швидше за все, сьогодні помрете,— Джеймі підняв руки, щоб усі побачили кайданки.— Я з вами битимусь у ланцюгах. Чого вам боятися?

— Ні, сер. Якби я сам обирав, то тільки цього й волів би, але мені наказано, якщо вдасться, привезти вас назад живцем. Стрільці,— дав він знак.— У гніздо. Дотяг. Стріль...

Відстань була менш як двадцять ярдів. Стрільці заледве могли промахнутися, та коли вони напнули свої довгі луки, навколо них посипалася злива гальки. Камінці стукотіли по палубі, відскакували від шоломів, з плюскотом падали у воду обабіч носа галери. Кмітливці, які збагнули, що це означає, саме вчасно підвели очі, щоб угледіти, як з верхівки кручі котиться валун завбільшки з корову. Сер Робін розгублено скрикнув. Валун крутнувся в повітрі, врізався у схил кручі, розколовся надвоє й полетів на галеру. Більший кусень розтрощив щоглу, продер вітрило, скинув двох лучників у ріку та зламав ногу одному з гребців, який нахилився над веслом. Швидкість, з якою галера почала набирати воду, свідчила про те, що менший уламок пробив корпус. Від кручі відлунювали крики гребця, а лучники шалено борсались у течії. З того, як вони плескалися, видно було, що плавати жоден не вміє. Джеймі розсміявся.

На той час коли ялик вийшов з каналу, галера, яку закрутило у вирі, вже осідала на мілині, серед топляка, і Джеймі Ланістер вирішив, що боги милостиві. Серу Робіну Райгеру з його тричі проклятими лучниками далеченько доведеться вертатися пішки у Річкорин, та й Джеймі позбувся негарної здоров’ячки. «Я б і сам не зміг спланувати все краще. Щойно звільнюся від кайданів...»

Сер Клеос крикнув. Коли Джеймі звів очі, Брієнна, вже далеко попереду, вайлувато рухалася вздовж кручі: вона зрізала шмат суходолу навпростець, поки ялик долав вигин ріки. Скочивши зі скелі, вона майже граційно пірнула у воду. «Негарно було би сподіватися, що вона розіб’є собі голову об камінь». Сер Клеос спрямував ялик до неї. На щастя, у Джеймі й досі в руках було весло. «Один добрячий удар, коли вона полізе в човен, і я її позбудуся».

Натомість він незчувся, як простягнув весло у воду. Брієнна вчепилася в нього, і Джеймі втягнув її в човен. Коли він допомагав їй залазити в ялик, з її промоклого волосся й одягу на палубу натекло води. Мокра дівчина була ще потворніша. Хто б міг подумати?

— Ну ти й дурна дівка,— сказав Джеймі.— Ми б могли без тебе поплисти далі. Чи ти гадаєш, я тобі подякую?

— Не потрібна мені ваша подяка, Царевбивце. Я дала слово безпечно доправити вас на Королівський Причал.

— І збираєшся його дотриматися? — Джеймі сяйливо посміхнувся.— Ото диво!

Кетлін

Сер Дезмонд Грелл служив дому Таллі все своє життя. Коли Кетлін народилася, він був зброєносцем, коли навчилася ходити, їздити верхи та плавати — лицарем, а коли одружилася — військовим інструктором. У нього на очах маленька Кет лорда Гостера перетворилася на молоду жінку, дружину можного лорда, матір короля. А тепер у нього на очах вона стала зрадницею.

Виїжджаючи на війну, брат Едмур поставив сера Дезмонда каштеляном Річкорину, тож її злочином довелося займатися саме йому. Щоб почуватися комфортніше, він узяв з собою батькового стюарда — похмурого Атерайдиса Вейна. І тепер двоє чоловіків стояли й дивилися на неї: сер Дезмонд — кремезний, червоний з обличчя, зніяковілий; Атерайдис — серйозний, худорлявий, пригнічений. Кожен чекав, щоб заговорив другий. «Вони поклали все життя на службу моєму батькові, а я їм відплатила ганебним учинком»,— стомлено подумала Кетлін.

— Ваші сини,— нарешті мовив сер Дезмонд.— Мейстер Вайман усе нам розповів. Бідолашні хлопчики! Жахливо. Жахливо. Але...

— Ми з вами у вашому горі, міледі,— сказав Атерайдис Вейн.— Весь Річкорин у жалобі разом з вами, але...

— Мабуть, від такої новини ви втратили здоровий глузд,— перебив його сер Дезмонд,— це божевілля від горя, материнське божевілля, всі вас зрозуміють. Ви не знали...

— Знала,— твердо озвалася Кетлін.— Я добре тямила, що роблю, і знала, що це зрада. Якщо ви не покараєте мене, всі вирішать, що ви змовилися зі мною відпустити Джеймі Ланістера. Але то було моє рішення, тільки моє, і тільки я маю за нього відповідати. Закуйте мене в кайдани, які лишилися від Царевбивці, якщо треба, і я носитиму їх з гордістю.

— В кайдани? — саме слово, здавалося, шокувало сердешного сера Дезмонда.— Матір короля, мілордову рідну дочку? Це неможливо.

— Либонь,— сказав стюард Атерайдис Вейн,— міледі згодиться на домашній арешт у своїх покоях, поки не повернеться сер Едмур? Час побути самій, помолитися за вбитих синів?

— Арешт, ага,— мовив сер Дезмонд,— тільки радше ув’язнення у вежі.

— Якщо хочете мене посадити під домашній арешт, то тільки в батькові покої, щоб я могла втішити його в його останні дні.

Сер Дезмонд якусь мить поміркував.

— Гаразд. Можете розраховувати і на вигоди, і на ввічливість прислуги, але вільно пересуватися замком вам заборонено. Коли потрібно, ходіть у септ, а в іншому сидіть у покоях лорда Гостера, поки не повернеться лорд Едмур.

— Як зволите,— озвала Кетлін. Брат ніякий не лорд, поки батько живий, але вона вирішила не виправляти.— Якщо мусите, можете приставити до мене варту, але даю вам слово, що не тікатиму.

Сер Дезмонд кивнув, очевидно радий, що нарешті покінчив з цим неприємним завданням, та коли каштелян вийшов, сумноокий Атерайдис Вейн