Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом, Ксандер Демір"

Заклад, який обрали дівчата, був за декілька хвилин від нашого тимчасового будинку. Ресторан також був поруч із морем, проте не на самому березі. Саме приміщення було прикрашене в морську тематику, не дивно власне. На стінах висіли різні деталі типу піратських кораблів, а також різні фото якихось моряків. Це не було в моєму стилі. Якби мені довелось обрати куди йти вечеряти, чи просто випити чогось, це було б останнє місце, куди я б заглянув. Я люблю море, хто його не любить? Але це занадто клішоване, що курорт на морі, і море загалом асоціюється у всіх з піратами та кораблями. Є безліч речей, які також можуть бути поєднані з цими місцями. Наприклад, гаряча солодка кукурудза, чи моя ненависна медова пахлава. Чому нема закладів такої тематики?

- Що будете замовляти? – мої роздуми перебив бармен, що повернувся з якоїсь невеликої кімнати.

- Американо без молока, будь ласка.

Хлопець натягнуто посміхнувся та через декілька хвилин моя кава була у мене. Хоч, я і не їв нічого з вчорашнього вечора, але на диво, поки що мій живіт ще не співав.

Я обережно повернувся в сторону дівчачого столика, намагаючись не привертати до себе уваги. Навколо було ні душі. Лише три подруги, немов з якоїсь картини. Брюнетка, руда та білявка. Я посміхнувся з побаченого та відпив трішки свого напою. Поки дівчата про щось теревенькали та сміялись з великим ентузіазмом, я просто дивився на море. На диво, ще досі дощ не почав падати.

- Дем’яне, - я повернув голову на свій голос, здивувавшись. Чому мене кличе Амелія, сидячи за своїм столиком з подругами? – Підійди, будь ласка.

Я обережно поставив чашку з кавою на барну стійку та пішов до своєї причуди.

- Так? – здивовано запитав я.

- Мої подруги захотіли познайомитись з моїм новим тілоохоронцем, - Амелія промовила це так, немов дійсно не хотіла, аби її подруги знали, хто я і, що собою представляю. – Знайомтесь це Дем’ян Козак. Дем'яне, сідай поруч зі мною.

Я швидко опустив свій погляд на вільне місце поруч з білявою, подумки вилаявшись. Чому я маю сідати поруч із нею, та ще й знайомитися з її подругами? Вони, напевно, такі ж самі вихвалькуваті, як і сама Амелія. Однак, я все ж таки сів поруч з нею.

- Приємно познайомитись з таким красенем, - сказала рудоволоса дівчина, протягуючи руку. – Я Лаура, до речі.

- Радий знайомству, - байдуже сказав я, потискаючи руку нової знайомої.

- Ох, припиніть це. Ви немов вперше побачили гарного хлопця у ресторані, - брюнетка закотила очі, поправляючи свій браслет на правій руці. А потім сама простягла мені цю руку. – Пробач за цю руду бестію. Вона завжди така. Я Анна.

- З вами також радий знайомству, - я посміхнувся дівчині, обережно потискаючи її руку. Вона виявилась напрочуд лагідною. І це було дуже приємно. Варто визнати, Анна у цій компанії немов ясне сонечко. І вона точно зацікавила мене не менше, аніж моя любов до гострого.

- Чому ви стали охоронцем для нашої подруги? – соромлячись запитала Анна, зволоживши свої ніжно-рожеві губи.

- Я працюю на Максима Ігнатовича, і він дав мені нове завдання: стати охоронцем для його доньки, поки вона буде жити тут.

Я не дуже горів бажанням ділитися усіма подробицями, але щось таки в цій дівчині мене змусило це зробити, хоча б трішки.

- Дем’яне ти не хочеш випити з нами чогось? – запитала Амелія, трохи повернувшись до мене.

- Ні, дякую. Я рідко вживаю щось спиртне. Тим паче я за кермом, - відповів я, ледве помітно скривившись. Я не був противником алкоголю, проте вкрай рідко пив щось.

- Я замовлю тобі чого не алкогольного, не хвилюйся, - Амелія посміхнулась та покликала офіціанта, замовляючи якийсь дивний коктейль спеціально для мене. Це змусило мене напружитись. Ця дівчина вранці дізналась про мою алергію і тепер не виключення, що вона хоче мене отруїти, аби звільнитись від батьківської опіки на свій вікенд. Але нехай, я не проти освіжитися від гарячої кави, або звільнитися від своєї білявки.

Поки не принесли моє замовлення, точніше замовлення Амелії для мене, дівчата знову почали розмовляти про щось своє. Насправді мені було не комфортно слухати їх балачки про якогось хлопця Романа та дівчину Яну, які почали зустрічатись на зло батькам. І це єдине про, що я запам’ятав за ці декілька хвилин. Адже, стільки чуток, скільки вони розповіли одна одній за цей час, я не чув ніколи.

- Ваш напій, - голос офіціанта зупинив цей потік чуток від дівчат. Нарешті!

- Спробуй та скажи свої враження, - зацікавлено сказала Амелія, трохи наблизившись до мене. Їй дійсно цікава моя думка стосовно цього дурного напою?

Я обережно підняв стакан з-за столу та трохи підніс його до носа, намагаючись відчути запах з чого він зроблений. Проте цей солодкий аромат водночас змусив мене скривитися та різко поставити стакан на стіл, аби часом коли чхав, то не випустив його з рук.

- Тільки не кажи, що в тебе алергія ще й на лохину! – обурливо промовила білявка. Я, що винен у своїй алергії?

- Прошу вибачення, десь пролітав поруч пилок, - я винувато посміхнувся та зняв з себе окуляри, відходячи від свого чергового пчиху.

- У вас алергія на пилок? – запитала Анна, немов це дійсно її вразило.

- Так, на жаль, - я ледь помітно розвів руки в сторони, а потім відпив ту хімозну рідину, що зветься коктейль. Насправді він не викликав у мене жодних вражень, чи то поганих, чи дійсно хороших. Звичайний ягідний сік, який трішки розбавили з якимось газованим напоєм. Побачивши таку мою байдужу реакцію, Амелія пробубніла собі щось під носа, кривлячись.

- У вас дуже гарні очі. Такий насичений колір коричневого відтінку, - з посмішкою промовила брюнетка. Авжеж я посміхнувся її словам. Мені була приємна увага від неї, проте це нормально?

- Дякую, Анно.