Читати книгу - "Від долі не втечеш, Аріна Спел"

Як же мене дратує цей Кліф. Чим далі тим більше. Друг. Бачив я таких друзів.

До ресторану ми прийшли майже одночасно. За декілька хвилин до сьомої. Привітання. Розмови ні про що. Рівно до того часу, як в дверях показалася знайома постать.

-Яка ж вона гарна. - видихнув він.

-Ви ж лише друзі. - відповів.

-Це її рішення, не моє. Нажаль.

Так я і думав. От відчував з самого початку. 
Сукня гарна для нього. В житті її нового нічого не відбувається. Звичні речі. Зустріти свою істину пару й водити її за носа. Чого? А хто зна чого. 
Ще й Лілі нелегка принесла. Я ж зовсім забув про неї. Мало б бути соромно. Хоч попрощатися треба по людськи, все ж таки стільки часу провели разом. Коштовності якісь подарувати на прощання. Не гарно воно якось вийшло. Я ж не навмисно. З голови вилетіло та й усе. Бо в голові вихор. Під назвою Іріс. Яка вже проігнорувала другу пропозицію вийти заміж. Й зараз поводиться так, ніби ми ніхто один одному. Просто знайомі. 

А я слухаю. Про студентські пригоди, про товаришів, що весь час наглядали за нею. Жива така картинка виходить. Вино якийсь смертник передав. Бачить же, що вона сидить з двома чоловіками, та ні ж, що творить. 
От сиджу й чекаю. А що далі? Може коханець з кущів виплигне, скаже ось я, туточки, приймайте у веселу компанію. 
Те що сталося, перевершило навіть мою фантазію. 
Кліф ночує у Іріс. Буденна справа. Ну а що? Де ж іще? Звісно. Де ще цьому ходячому тестостерону жити, як не у моєї пари. На одинці. 
Майже не втручаюся у розмову. Бо все це швидко скінчиться у такому випадку. Убʼю одного і потягну іншу реалізовувати задум всесвіту , а саме плодитися і розмножуватися. 
Іріс ревнує. Навіть через пелену злості бачу це. А ще бачу, що сприймає Кліфа виключно за друга. Це теж дуже добре помітно. І хоч якось заспокоює. 
Прощається. Підводиться. Ну-ну. 

-Я теж гостюю у Іріс.- повідомляю цю приголомшливу новину, для них , не для себе. Чую три «що?» і поки вони остаточно не прийшли до тями, відкланююсь від Лілі і тягну тих двох горе-друзів в карету. 
-Ти здурів, чи що? Як ти це гостюєш у мене? Тобі ж є де жити. Ти ж місцевий.- шипить на мене кішкою.

-Моя жінка на одинці з іншим чоловіком не зостанеться.

-Я не твоя жінка .

-Те, що ти це не визнаєш, не означає, що це не так.

-Я щось пропустив?- встряє Кліф.

-Так. Трішки.- відповідаю. - Це чарівне створіння впізнало в мені свою пару і замість того , щоб дати мені шанс, зробила все, щоб відштовхнути. Замаскувала запах, зробивши його неприємним для мене. Вдавала цілковиту дурепу, клеїлося до мого брата. Одним словом, робила все, щоб відштовхнути.

-Нащо?- ошелешено той питає.

-Мені звідки знати. Я й сам не розумію до пуття. Її спитай.
Кліф переводити погляд на Іріс в німому здивуванні. 
-Що? - обурюється та у відповідь.- Не хотіла мішати його щастю. З тією ж Лілі, наприклад, твоєю коханкою.

-Колишньою.- поправляю її .

-Щось не схоже, що вона в курсі , що колишня.- сердиться. Ревнує.

-Та ти мені так мізки перекрутила, що я не лише за неї забув, а й за все на світі. От зараз побачив і згадав, що так і не переговорив. 
-То чому не залишився? Наговорилися б так, що дивись і поженилися в кінці. 
-І тебе одну залишити? Вірніше не одну, а з другом.- роблю наголошення на останньому слові. 

Кліф завбачливо мовчить. Дивиться у вікно екіпажу, ніби його це все ніяким боком не стосується.

-Фу. Приїхали. - видихає полегшено.- Я в свою кімнату. Давайте все це без мене. Хоча, малеча, тут я на його боці.

А не такий він і поганий хлопець, виявляється.

-Ну, якщо на його боці, то тоді я піду . А ви тут дружіть, спілкуйтеся. Зрадник.- фиркнула Іріс і по старій добрій традиції втекла.
-Випʼємо ? - спитав приречено. І втомлено. 
​​​​​​-Можна. Я б сказав, навіть потрібно. Ходімо, покажу що й до чого. 
Будинок виявився досить великим. Чомусь моя уява малювала його маленьким, тісним, з однією спальнею, де й ночуватиме цей самий друг. Нагнав сам собі мороку, так сказати. 
-Сідай, зараз щось знайду.- Кліф привів мене на кухню й почав по хазяйськи поратися  , звично так, ніби в себе в дома. - О, за це віскі нам добряче перепаде, але куди вже більше. 
Він вийняв склянку бурштинового напою, без зусиль знайшов келихи, плеснув рідину. Нє, ну як у себе в дома, чесне слово. 
-Добре що ми не молоко п’ємо, воно б скисло лише від твого погляду. Та не хмурся ти так, я ж лише друг, памʼятаєш?

-Ага. І це не твоє рішення. 
-Так. Не моє. Зізнаюсь, я пережив період легкої закоханості в неї. Вона ж така… Така незвична. Буває дивишся на неї , вона щось радісно розповідає, а ти не чуєш. Бо не можеш відірвати погляд від її губ, єдине що застряє в мізках- які вони на смак?

-Якщо ти вирішив підняти мені настрій доброю бійкою , то ти на вірному шляху.- Дивився на Кліфа і не розумів, чого мені хочеться більше, вбити його тихо і миттєво чи все-таки гучно і з побоїщем. 
-Добре-добре. Заносить мене трішки. Про що це я взагалі? А, так. Не тисни на неї. Вона хоч трохи з прибабахом, але дуже хороша. Ніжна. Тендітна. Така ранима. Сподіваюся ти не накоїш дурниць? Не відступишся? 
-Якби я мав сили на таке? Якби легше жилося. Та єдине що я в змозі зараз, це стриматися і не піти до неї негайно. 
-А оце мудре рішення. За це і випʼємо. - він відсалютував чаркою. 
І ми пили. Багацько так. Прикінчивши одну склянку, Кліф, як чарівник знайшов іншу. Не поганий він мужик, виявляється. Навіть мій пʼяний порив, піти і зʼясував все просто зараз, зупинив. Приклавши так добряче. Але за що я йому вельми вдячний. 
А на ранок нас зустріло цілковите ігнорування. Іріс не розмовляла не з ним, ні зі мною. Старанно вдаючи що не чує і не бачить. Випила горнятко кави і побігла на роботу. Зауваження, що треба снідати теж пролетіло мимо. Ну що ж , мені теж час. Перевірку не завершено. Купа ще ж справ у мене в міністерстві.