Читати книгу - "Від долі не втечеш, Аріна Спел"

Стою. Дихаю глибоко. Тереблю в кишені ґудзик його сорочки, який навіщось підняла і сховала. Стукіт в двері. Один, другий, третій . Що за бовдур там, не здатний увійти самотужки? Ну начувайся. Зараз тобі дістанеться вся моя радість після спілкування з принцом. 
Відчиняю, в намірі прибити того бідолаху, якого доля принесла мені в жертву. 

Пищу від захвату. Кліф. Мій Кліф. Кожен раз радію, коли є нагода зустріти когось з хлопців. Та сьогодні не той день, коли мені судився мир і спокій. Колін. Куди ж без нього. 
А далі я мала необачність погодитися на вечерю. З сюрпризом у виді принца.

Справи котилися під три чорти. Не могла навіть зосередитися. Тому вирішила піти до дому, й привести себе в порядок. Хотілося бути красивою. Для Кліфа, звісно. 
Ніяких провокацій. Сукню вибрала максимально стриману. Легку і невагому. Макіяж. Висока зачіска. 
Рівно о сьомій я була на порозі «Буревію». Я ж не на побачення йду, щоб запізнюватись. Відшукала очима потрібний мені столик і рушила на зустріч. Вони розмовляли про щось і схоже Кірану ця розмова не дуже подобалась. Бо очей своїх з мене не зводив і щось відповідав , стискаючи при цьому вилиці. 
-Іріс, сонце- піднявся мені на зустріч Кліф.- Ти прекрасна. Як завжди. 
-Дякую. Для тебе старалася.- наголосила я. Так-так, саме для нього. 
-Розповідай. Як ти? Що нового? 
-Та так, нічого. Все як і завжди. 
Моє нічого лиш зиркнуло на мене з-під лоба. 
Дуже вчасно підійшов офіціант, прийняв замовлення. 
І не встигли ми навіть оговтатись, як до нас підпливла червона хмара. Якщо бути чесною, то не хмара, а хмаринка. Бо дівчина була тендітною і гарною. 
Кіран підвівся і якось скривився. 
-Лілі? 
-Кіране. Ось де ти пропав. А я чекаю та й чекаю. Зовсім забув за мене. Представиш своїм друзям. 
-Лілі, моя давня знайома. Кліф і Іріс. 
-Ви ж не поспішаєте, чарівне створіння?- очі Кліфа заблищали, оцінюючи.- Складете нам компанію?

-Дякую за запрошення. Залюбки.- відповіла та, чомусь не знайшовши нічого кращого, ніж розправити невидиму складку на Кірановій сорочці. Звичним таким рухом. Рррррр.

Знов рятівник-офіціант. Почав розкладати страви. Пляшка вина. 
-Ми ж не замовляли спиртного.- зауважив принц. 
-Це передали для леді Іріс. Сказали, анонімно. 
-Неси віскі.- буркнув Кіран. 
-Дрібното, ти знов за своє? - засміявся Кліф. - Знов залицяльникам голову зносиш?

-Та не чіпаю я нікого. Як відкараскатися не знаю. 
-Так, так. Знаєш скільки бійок було в академії через неї? - це він вже до Кірана.- Дівчат там і так мало, а ця красуня взагалі з розуму позводила чи не половину студентів. От ми четверо, тільки те й робили, що рознімали відчайдухів, інколи товкли пики самі, бувало й нам перепадало. Весело було. Памʼятаєш того, що вив як кіт в ночі серенади? Ми вже самі благали тебе відповісти йому взаємністю, лиш би це припинилося. 
-І що, жодного достойного не знайшлось?- Кіран знову злий. 
-Чому не знайшлось. Було декілька , але чомусь не склалося.

-Чомусь? - обурилася я.- Чомусь? Уявіть побачення. Йду я, з молодим чоловіком під руку, а позаду, на відстані рівно трьох кроків четверо бовдурів. Слід у слід. І чому вони тікали потім? Хтозна. 
-Ну, не всі. Той, як його, Еван, ти ж навіть зустрічалася з ним деякий час, хоч ми й попереджали , що нам він не подобається. 
-Та вам ніхто не подобався. Ходила б нецілованою й досі, якби вас слухала. 
​​​​​​-Ми ж пропонували свої послуги. Ти відмовила.- Сміється. Смішно йому. 
Наше знайомство й справді почалося з залицянь, але якось само собою перейшло у інше русло. 
-​​​​​​Давай продовжимо на одинці.- намагалася я повернути цю бесіду в інший бік. Бо здається, хтось зараз запалає, ще й нас спопелить. -Ти де зупинився, доречі?

-Як де? У тебе, звичайно. Речі вже мали доставити. Не бачила? 
-Де?!- Кіран поперхнувся напоєм.

-У Іріс. Як завжди. Я ж лише на пару днів, хочу приділити їй максимум уваги. 
​​​​​​-Правило памʼятаєш ? -спитала я.

-Так, мамцю. Ніяких дівок не водити.

І знову офіціант. Чарівник. Рятівник. Не знаю як його назвати. 
-Бажаєте ще чогось? 
-Віскі.- випалив Кіран.- Багато. Лілі, ти ж ще нічого не замовила. 
​​​​​​-Ти ж знаєш , я не їм після шести. Шкідливо для фігури. Лише келих вина. 
-А я тобі казав.- Кліф як Кліф, нічого нового.- Ти б бачив, які бутерброди топче ця дрібнота опівночі. 
-Так з вами ж і топчу. Не сама. - обурилася у відповідь .- І взагалі, давай про щось нейтральне. Ми ж не самі тут, з твоєї ласки. 
Грубо трішки вийшло, але я щось була не в гуморі. Чи то Кліфові жарти, чи Лілі, яка час від часу намагалася покласти свою руку на Кіранову. 
-О, давайте про бал на цих вихідних. - захихотіла Лілі.- Кажуть , буде представлена дружина Крістофера, чарівна Софія. Все так дивно і так швидко. Істина пара. Як романтично. Іріс, ви отримали запрошення? 
Тюфу ти. Це ж треба було про це саме зараз. Звісно отримала і щасливо сховала, маючи намір вдати, що в очі його не бачила, тому й не прийшла. 
-Так. 
-Кліф а ви? Будете? 
-Неодмінно. Малеча ж пропаде там без мене. За нею око й око потрібно. 
-Іріс обрали вже сукню? Якщо ні, маємо ще час, можемо пройтись по крамницях разом. 

-Дякую, сукня є. - моя уява швидко змалювала ці тортури. з коханкою Кірана я ще не товаришувала. 
Треба весь цей балаган припиняти. Й прощатися. 
​​​​​​-Спасибі за  проведений час, але змушена відкланятися. Приємного вам відпочинку. 
-Я з тобою, - окликнув мене Кліф.- Втомився, жах. 
-На добраніч Лілі. Викликати тобі екіпаж?-Кіран теж піднявся.

-Мені?- закліпала вона.- Я думала ми разом поїдемо. 
-Ну можу. Я теж гостюю в леді Іріс. 
-Що?- три голоси прозвучали одночасно.