Читати книгу - "Від долі не втечеш, Аріна Спел"

План триматися подалі тріщить по швах майже одразу, тільки но я виходжу в хол. Там стоїть граф Аверон Кліф, мій старий приятель, а ще імʼя зі списку, один з чотирьох. Просто друг, який тримає в руках величезний букет жовтих троянд. Отак у нас вітають просто друзів? Приніс би тістечко, чи що. 
Він помічає мене одразу. Здивовано підіймає брови. 
-Кіран? Яким вітром?
Підходжу. Тисну руку. Міцно так. 

-Проводжу перевірку. Давно вже час. Ось, трапилась нагода. 
-Особисто? Ти мене дивуєш. Що ж такого мало трапитись? 

-А чом би й ні. Важливе ж міністерство. А ти чого тут?

-Моя подруга тут працює. Я проїздом в місті, на декілька днів, от зайшов привітатися. 

-Давно прибув? 
-Та щойно. Буквально годину як. 
Угу. І одразу сюди. З трояндами. Просто подруга. 
-Пішли, познайомлю, маю намір запросити на вечерю. І ти приєднуйся, якщо не маєш інших планів. - продовжує він. 

-З радістю . Якраз маю вільний вечір.- А ще маю, вірніше мав план триматися осторонь хоч якийсь час. Та цей час сплив, буквально за декілька хвилин. Стратег з мене ще той. 
Тому рушив за ним. Злий. Скажено злий. 
Підходимо до дверей. Стукає. 
-Війдіть.- чую її голос.

Кліф підморгує мені. Прикладає палець до рота, мовляв тишина. Знову стукає. 
-Кажу ж відчинено. - вже кричить, дратуючись. 
От зараз він своє вхопить. Та той нахаба знову стукає. Шкіриться. А я злюся ще більше. 
Двері з гримотом відчиняються. 
-Руки повідсихали, чи що?- гаркає обурено Іріс. 
Потім застигає. Дивиться то на троянди то на Кліфа. І з вереском кидається йому на шию. Той стовпом не стоїть. Не нагадує про те, яка неприпустима це поведінка. А притискає до себе міцно й починає кружляти. 
Ревнощі. Це пусте й смішне колись слово, стає іржавим і болючим. Кашляю, привертаючи до себе увагу. Це подіяло. Слава всевишньому. Бо ще мить, й поліз би між них. 
-Іріс, люба, дозволь представити , принц Кіран, мій друг, якого я випадково зустрів сьогодні. 
-Ми знайомі. - бурмоче та. 
-Так? Ну це й не дивно. Мало хто з жінок з ним не знайомий. Сподіваюся, ти не впала під впливом його чар?

-Навіть не колихнулася.- зухвало відповідає. 
Той легше сміється у відповідь. 
-Мушу бігти, моя радість. Страшенно скучив. Повечеряємо разом? 
-Так. - відповідає, не обдумовуючи. 
-О сьомій. В «Буревії». Заїхати за тобою, чи прийдеш сама? 
-Сама. Маю ще купу справ. Зустрінемось на місті.

-Я й Кірана запросив. Ти ж не проти? 
Й посилає їй повітряний поцілунок вже крокуючи геть. 
Іріс стоїть , хапаючи ротом повітря, а потім просто зникає в кімнаті, гупаючи дверима перед моїм носом. Без жодного слова. 
Ну що ж . «Буревій« о сьомій. Я, моя жінка і її просто друг. Цікаво, бійка буде? 
Ох, бідні мої жертви, в особі містера Картера і його підопічних, яких я ганяв туди сюди, гиркав і доколупувався до найменших дрібниць. 
-Досить на сьогодні.- треба дати їм час перепочинути , а мені охолонути. - Продовжимо завтра. 
-Ви ще й завтра будете?- запитав, ледь не заїкаючись містер Картер. 
-Та тут роботи, на декілька днів. - скільки цих днів буде, я й гадки не мав. 
-Як скажете . 

-До завтра.- попрощався я. Потис руку усім, ні в чому не винним людям, які стали громовідводом . Треба випустити пару де інде. 
Тренувальний майданчик мені в поміч.