Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

Зробивши кілька пасів руками, створила заклинання, що випалює темряву. Немов окропом прокотило магічними каналами. Я відчула, в якій стороні храм, до нього десять хвилин ходу. Але кожен крок давався вкрай важко, було відчуття, що я босоніж іду по розпеченому камінню. Я навіть відчувала запах горілої плоті.

— Головне врятувати душу, — нагадала я собі.

Цей самий настрій був у мене, коли я тікала від рогатих. Головне збереження душі, муки і страждання фізичного тіла — це дурниця порівняно з безсмертям душі. Хвилин за п'ять чи сім довелося ще раз витискати темряву з магічних каналів. Цього разу було набагато болючіше. Було відчуття, що я скоро впаду на коліна і не зможу піднятися.

«Якщо я здамся, то помре моя душа. Її порвуть на частини і від мене нічого не залишиться, нічому буде йти на переродження» — це розуміння дало моральних сил долати пекельний біль і йти до мети.

Зайшовши до храму, я шкірою відчула прохолоду, але вона полегшення не принесла. Стало ще болючіше, хоча здавалося б уже куди більше.

— Отче дивіться! — почула чоловічий голос.

— Вона має сама дійти, це її шлях боротьби зі злом.

Я ще раз запустила витіснення темряви і відчула допомогу від світла. Так, мені боляче обпекло, але стало фізично легше йти. Хоча кожен крок так само давався вкрай важко. Тепер темрява не тиснула непідйомним тягарем на плечі, а йшла на крок позаду мене. Я дійшла до священнослужителя. Він відступив на метр і показав жестом куди мені стати на коліна. На підлозі були зображення ступень і колін. Я стала на кола як було зображено.

Священнослужитель ще нічого не вимовив, я відчула, як у мою душу ринулося світло і стало щільно заповнювати поранену душу. Потім були руки священнослужителя і його тиха молитва по вигнанню темряви і молитва по зціленню душі.

— Дістань у неї телефон і зателефонуй її куратору. Дитя, тобі категорично не можна користуватися темрявою. Тебе потрібно остаточно перебудуватися на використання світлої магії. У тобі залишилося кілька крихт темряви. Але їх ти зможеш позбутися сама в тих випробуваннях, що приготував для тебе Творець.

Відчула, як мене поцілували в лоб.

— Ти ще така дитина, але сильна. Раз ти народилася в середній площині, значить, це було випробуванням не тільки для тебе, а й для тих істот, що тебе оточували. Світло змінює навколо себе простір. І якби не ти вони б були іншими.

Я відчула, як мене підхопили на руки. А потім почула голос Данила і Наталки.

— Отче що з нею сталося?

— Вона прийшла на чистій упертості. У неї дуже сильна воля до життя, до того ж величезна воля зберегти світло. І за тією темрявою, що тиснула на неї, можу припустити, що на неї напали темні. І вона відбивалася як уміла. Це твій прорахунок куратор.

— Приймаю, отче.

— Раз вони прийшла значить перемогла і перемогла темрявою. Але ця темрява намагалася зломити її, і якби твоя підопічна мала трішки слабшу волю, ти б знайшов її труп. А душу порвали на частини. Поки вона йшла тричі випалювала темряву. Третій раз уже в храмі. Ми допомогли їй молитвами очиститися й вилікуватися. Твоє завдання навчити її користуватися світлом завжди! Вона як дитина досі пластична. Бережи її, вона ще змінить цей світ.

Попрощавшись Ніл поніс мене додому. Я перебувала в напівдрімоті.

— Правий був твій брат, ти як маленьке стихійне лихо, від якого немає порятунку. І яке зносить усі перепони на шляху до своєї мети.

— Мила характеристика від брата, — сказала Таша з усмішкою.

Вони принесли мене у свою квартиру, розклали диван для мене. А Таша навіть трохи мене роздягла, щоб мені було зручно відпочивати.

— Відпочивай, малятко, — сказала вона ніжно.

— Я почуваюся батьком підлітка, — сказав Ніл з усмішкою.

— За одне потренуємося, — почула її відповідь і здається вона теж усміхається.

Потім були звуки поцілунків і друзі пішли готувати їжу. А я провалилася в міцний сон. Прокинулася я рано вранці. Подивилася, що друзів немає у вітальні, тихенько вдяглася і пішла до себе. Вирішила приготувати сніданок, бо голод був звірячий. Благо я днями все ж закупилася, через доставку продуктів додому. Через півтори години у двері постукали. Це були Ніл із Ташею стурбовані.

— Голодні? — запитала в них. — Запрошую на сніданок, я дуже голодна. Щоправда він дуже простий, готувала те, що можна зробити швидко й ситно. Тому просто курочка, каша і салатик.

Друзі не відмовилися. Щоправда вважали за краще відразу зробити собі по великій чашці кави.

— Коли ти встигла кавоварку купити?

— Мені дядько з братами презент грошовий зробили, сказали, щоб я купила собі те, що хочу. Я хотіла її, у дядька була точно така сама, просто це старіша модель. Тут на кілька плюшок більше. І в подарунок ішов тостер. Дуже зручно, хліб не згорає як на сковороді.

— Дуже смачно. Ми давно м'яса не їли.

— Принципи?

— Ні, не вдало готували і не вдало купували готове. А в тебе дуже смачно.

— Ну тітка, вирішила, що я зобов'язана вміти добре готувати. Ось і вчила. Вона ж мені як мама, друга мама. А вона мене як рідну доньку сприйматиме, от і вчила всього, чого б хотіла навчити свою доньку.

— Давно ти знаєш, що ти їм не рідна? — обережно запитала Таша.

— У сім років дізналася і не в той м'який спосіб як дядько планував. Адже навіть брати старші мені не говорили. А двоюрідні не знали, що я їм не рідна прям зовсім. Сусідка, сподіваюся їй тепло в котлах.

Ніл із Ташею сторопіли.

— Ця стара перечниця, вкотре побачивши мене, сплюнула мені під ноги і заявила. Мовляв ти Анжеліка, як би це все цензурно сказати... Загалом як мене таку поганку терплять і ростять як свою, адже я для них чужа. Мовляв, твоя мати така погана підкинула тебе малу братові під двері. А вона, сусідка, все це бачила. Мене це тоді засмутило, я в дядька й запитала прямо — я вам не рідна? Дядько тоді тільки запитав, хто це ляпнув. Вийшов на п'ять хвилин. Наступного дня сусідка з'їхала кудись. А мені тоді розповіли історію моїх батьків. А пізніше я змогла почитати офіційну версію того, що сталося. Загалом я так і не зрозуміла чому. Але факт залишається фактом, тієї ночі стався прорив і в нашу площину потрапили тварюки з пекла, іншої реальності. І за офіційною версією вони випадково зжерли кількох громадян. Дядько впевнений, що випустили їх прицільно. Тому що прорив був у тому будинку, що ми жили. Мама, — я сумно усміхнулася, — була унікальною людиною. Вона могла відкривати звичайні портали. Щоправда її сил вистачало на два переходи туди й назад. З амулетами сили на набагато більше. Мені тоді був тиждень від народження, і мама після пологів ще не відновилася ні фізично, ні енергетично. Але в неї вистачило сил відправити мене до дверей брата. Якби в них удома був хоча б один слабенький накопичувач, вони б пішли зі мною в безпеку. Але нічого цього не було і їх порвали. Я думала їм потрібна мама, адже її дар дуже рідкісний. Але її вбили. Після повноліття я читала справу і бачила знімки, їх буквально розірвали на частини.