Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

А Лисичка все ще хитро посміхалася. Однак, як-то кажуть, сміється той, хто сміється останній. На наступному зібранні саме вона стала кандидаткою на вигнання.

- Мене? Виганяти? Та за що??? - невинно кліпаючи оченятами, мовила руда шахрайка.

- Я в тебе під подушкою ось що знайшла! - сказала Жабка і відкрила долоньку. - Нічого не нагадує?

На ній лежали два великих передніх зуба. Очевидно, що вони належали Зайцеві.

- Так це ж мої, молочні… - намагалася виправдатися Лисичка, та їй вже ніхто не вірив.

- Лисицю на мило! - запищала агресивно Мишка. І цього разу її тон був дійсно виправданий. - Їсти співмешканців - це не ОК. Без тебе наша Рукавичка стане безпечнішою!

- Подружки, зачекайте! - благала Лисичка. - Може передумаєте?

- Ні! - в один голос мовили Жабка та Мишка. 

Рудій хижачці не вдалося перехитрити співмешканок, тож вона покинула Рукавичку. З цього часу жити в ній стало просторо, та й відпала необхідність когось виганяти. Жабка була щасливою, що у них з’явилося стільки вільного місця, скільки забажаєш. Однак, у Мишки були інші плани.

- Жабко, - якось звернулася до неї Шкряботушка. -  Я тут вилазила з Рукавички, а там недалеко ціла хмара комарів до нас суне. Боюся, що вони з нас тут всю кров вип’ють.

- Комарі? - зраділа Скрекотушка. - То це ж мій головний раціон. Я з ними швидко розберуся. Розказуй, де саме їх бачила!

- Там недалечко, під он тим деревом! - мовила Мишка і Жабка, не втрачаючи часу, пострибала у тому напрямку. 

Не знала лише Скрекотушка, що там неподалік було гніздо лелек. Тож, на жаль, стала для них смачним обідом.

Нарешті Шкряботушка залишилася у Рукавичці сама. Простору було чимало і Мишка раділа як ніколи. До того дня, коли почула собачий гавкіт. Раптом хтось схопив її дім та поволік кудись. Через декілька хвилин почувся чоловічий голос:

- Нарешті знайшлася моя рукавичка! Матінко рідна, хто ж її так розтягнув??? І що це тут всередині?

Рукавичка затряслася і Мишка випала на сніг. Чоловік скрикнув. А пес, побачивши живу мішень, загарчав і кинувся навздогін. Шкряботушці ледь вдалося відірватися від переслідувача. 

- Фух, а я ж була на волосину від загибелі, - мовила вона до себе, відхекуючись. - Все, досить! З цих пір більше ніколи не залазитиму в чужу оселю!

Аж тут поблизу себе на снігу Мишка побачила шерстяну шкарпетку. Не вагаючись ні секунди, вона задоволено посміхнулася і побігла назустріч своїй новій долі…

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!