Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

арабського завоювання 642 року. А втім, головні технологічні та економічні пристосування до природи Нілу зоставалися головно незмінними впродовж п’яти тисяч років — аж до ХІХ століття й тиску європейської промислової революції[53]. Контроль Нілу впродовж історії та його значення для єгиптян свідчать про те, що постулат ХІХ століття, ніби є один загальний закон розвитку суспільства — від традиційного до сучасного, або від простого до складнішого, — далеко не універсальний[54].

Тривала історія єгипетської цивілізації також порушує проблему теоретичних уявлень про те, що всі цивілізації рано чи пізно помирають, як рослини й дерева — народжуються, ростуть, цвітуть і, зрештою, хиріють. Шумер цю теорію підтверджує. Однак єгипетська цивілізація після майже п’яти тисяч років живе й досі, зберігши економічну структуру та ритм суспільства, у центрі якого стоїть Ніл. Пояснити це може річка та ставлення до неї єгиптян. Точнісінько так само набагато невідомішу, але не менш захопливу Індську цивілізацію в Азії варто вивчати з огляду на річкову систему, на честь якої цивілізацію назвали.

  Індська цивілізація

Відкриття Індської цивілізації вразило історичний світ, коли її викопали з тотального забуття рівно 100 років тому. Якщо Шумер п’ятдесятьма роками раніше відкрили французькі та британські археологи в тогочасній Османській імперії, то Індську цивілізацію від можливого вічного забуття врятувала британська колоніальна влада[55]. За майже 100 років британських завоювань Лондон підім’яв під себе чимало територій Індійського субконтиненту. Королева Вікторія стала формальною очільницею Індії, а британці прокладали залізницю в штаті Пенджаб, як і в багатьох інших місцях на континенті. Працюючи над відтинком між Лахором і Мултаном у 1860-х, будівельники знайшли цеглу і, нічого не підозрюючи, клали її під рейки як баластний шар. Як виявилося згодом, вони використовували залишки давньої цивілізації, але нічого не вказувало, що ця рівнина може бути центром будь-чого, не кажучи вже про центр однієї з перших цивілізацій. Вони не могли знати, що річка Раві, притока Інду, тисячі років тому протікала тут, доки не змінилося русло й річка не полишила центр цивілізації, для якої створила передумови.

Після ще кількох знахідок неподалік британські археологи почали розкопки. Незадовго, 1924-го, вони зроблять одне з найбільших відкриттів ХХ століття[56]. Під піском на курній і сухій рівнині вони знайшли рештки 4000-річного міста, чи не найбільшого міста у світі на той час, що простягалося на кілька кілометрів і було домівкою для кількадесят тисяч людей. Вони називали місто Хараппа. Незабаром учені знаходили нові міста і, зрештою, постановили, що віднайшли нову давню цивілізацію. Англійський археолог, який очолював розкопки, стверджував, що історію Індійського субконтиненту потрібно суттєво переписувати. Її джерела не були на Близькому Сході й у Шумері, як вважали досі. Британські археологи знайшли відлік найдавнішої історії Індії.

Цивілізацію назвали Індською, адже саме річка Інд з притоками визначили її. Слово «Інд» означає просто «річка», і вона була така важлива — економічно, політично та релігійно, — що на честь неї назвали Індію й найбільшу релігію на континенті — індуїзм. Інд також дав ім’я американським тубільцям, хоч і помилково. Для цієї азійської цивілізації Інд був основою зрошувальної економіки й культури чистоти. Завдяки згаданій річці виникла цивілізація з унікальним устроєм і структурою влади. А коли Індська цивілізація після двох тисяч років існування зникла з історії, річка теж відіграла не останню роль.

Однак почути цю цивілізацію ми не можемо. Розкопані міста додали новий розділ в історію про людські досягнення, але всі тексти, що індуси зоставили після себе, ми ще не розтлумачили. Ми знайшли інформацію, але прочитати її ніхто не може, тому ті, хто її записав, зостаються для нас німими.

  Гігантська і плоска

Індська цивілізація існувала між 3300 та 1300 рр. до н. е., а період її розквіту припав на 2600—1700 роки. Найпоказовіша тут географічна протяжність цивілізації: вона охоплювала регіон площею мільйон квадратних кілометрів, як три Норвегії, і лежала на території сучасних Пакистану, південно-східного Афганістану й західної Індії. Ця цивілізація розвивалася на зламі двох різних кліматичних зон — між сухим іранським плато і тропічним південно-східним азійським півостровом. Та рівнини, серце цивілізації, протинав і зрошував Інд, його притоки, а також річка Гхаггар.

Значення річкової системи Інду ґрунтувалося на тому, що ця річка живилася водами різного походження, що доповнювали одне одного. Упродовж весни й раннього літа майже вся вода витікала з льодовиків, які танули в Гімалаях і на суміжних гірських хребтах. У середині літа рівень води падав, а відтак зростав під час мусонів, що поливали Індійський субконтинент із середини липня й до вересня, приносячи силу-силенну опадів. Це підстава вважати, що в давні часи за рік в Інді було вдвічі більше води, ніж у Нілі, і приблизно втричі більше, ніж у Тигрі та Євфраті разом. Розливаючись, Інд і його притоки затоплювали прибережні рівнини аж до Індійського океану. Басейн Інду також приносив чимало намулу з Гімалаїв, природно угноюючи величезні простори. Поєднання рівнинної топографії, гідрології річок і мусонів можуть пояснити географічну протяжність цієї цивілізації.

Учені знайшли мало слідів більших споруд, які мали загатити або контролювати воду. Індська цивілізація не залишила по собі ані розвинутих каналів, як у Шумері, ані гребель і лиманів, як у Єгипті. Те, як індуси будували міста, свідчить, що вони цілком уміли зводити такі споруди, але тут це не було так доцільно, бо річки перетинали великі та плоскі рівнини. Зрошення тут відбувалося в природний спосіб.

Якщо проїдете Індо-Гангською рівниною, яка така плоска, що розташована майже на рівні моря, то зрозумієте, якою складною й марною виявилася б спроба приборкати ці гігантські річки в давні часи. Крім цього, між річкою та берегом лише зрідка була чітка межа, а ґрунт поступово переходив у воду. Тому індуси, певне, мали лише пристосовуватися й користуватися природним зрошенням полів. Вірогідно, вони копали менші канали й зводили певні споруди, але їх змили мусони й закопав намул. Украй малоймовірно, що ми знайдемо залишки таких спроб контролювати річки. Щонайменше тому, що сьогодні цю рівнину вздовж і впоперек перетинають понад 60 000 кілометрів зрошувальних каналів, викопаних після появи величезних сучасних водосховищ[57].

Індська цивілізація складалася з низки поселень та міст, розташованих лінією. Схоже, ця цивілізація, на диво, будувала міста без захисних споруд. Найпевніше, це зумовлено певною рівністю між містами: не було потреби завойовувати інші міста й це не вважали за мудре рішення. Міста, імовірно, займалися головно однаковою діяльністю, адже передумови виробництва були такі самі всюди. Якщо в одному місці була посуха, то, мабуть, вона була і в інших місцях. Якщо розлив річки топив одне місто, певне, потерпали й інші. Якщо міста справді будували без мурів і ровів, то й причин воювати було обмаль. Може, населені пункти переважно мали все необхідне, і жодне з них не створювало унікальних продуктів, що спонукали б інших піти на них війною.

Поселення, до того ж, були на диво стандартизовані. Міста мали доволі схожу впорядковану структуру і — місто за містом, село за селом — однаковісінькі кам’яні будинки впродовж тисяч років. Європейські вчені певний час розуміли