Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

— Це вона? — запитав він, дивлячись на Етел.

Дерек коротко кивнув.

— Так. Це наша єдина надія. Тому ми маємо діяти дуже обережно.

Етел відчула, як її пульс прискорюється, коли чоловік підняв брови, очевидно, не вперше стикаючись з ситуацією, що виходить за межі звичного.

— Чому саме вона? — знову запитав той чоловік.

Дерек подивився на Етел, і в його очах знову промайнула та сама суміш невизначеності та турботи. Він не відповів одразу, а потім, зітхнувши, сказав:

— У неї є те, що нам потрібно. А ще… у неї є те, чого ми не можемо отримати більше ніде.

Етел відчула, як ці слова торкаються її, як вони лягають важким тягарем на її плечі. Вона розуміла, що не може просто відступити. Вона вже в середині цього світу, і нічого не буде таким, як раніше.

Тиша, що запанувала в кімнаті, була важкою. Всі погляди тепер були звернуті на неї, і вона відчула, як її серце почало калатати в грудях. Вона була частиною чогось, чого навіть не могла повністю зрозуміти, але вона знала одне — від цього моменту її життя змінилося. Назавжди.

Дерек зробив крок вперед, і в його голосі знову прозвучала рішучість:

— Ми не маємо часу на сумніви. Це більше, ніж просто гра. Це — боротьба, і ви, — звернувся він до присутніх, — не маєте права зволікати. Усі ви знаєте, що нас чекає. І ми зробимо це зараз. Глава 6 (продовження): Спокуса та небезпека

Етел стояла в тиші, відчуваючи, як усі очі в кімнаті прикути до неї. Вона не була готова до такого моменту, але не могла відвести погляду від людей, що сиділи за столом. Їхня впевненість і спокій здавалося суперечили атмосфері, яка наповнювала кімнату, але щось у її нутрі шепотіло їй, що вони не боялися нікого.

Чоловік, який сидів поруч з Дереком, піднявся і зробив кілька кроків до неї, оглядаючи її з голови до ніг. Його погляд був холодним і непроникним, але в ньому було щось, що змушувало Етел відчути себе маленькою частиною чогось більшого. Вона не знала, чи це був страх, чи щось інше, але він виглядав як людина, яка звикла до сил і рішень, що змінюють життя.

— Так ось ти, — сказав він, його голос був низьким і рівним. — Ти — та, хто нам потрібна. Ти розумієш, в чому суть?

Етел важко ковтнула. Вона знала, що це питання не є простим. Вона була частиною чогось великого, але її роль у цьому, навіть на даний момент, залишалася туманною.

— Я розумію, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій, хоча її голос все ж зраджував їй. — Я тут, тому що ви вважаєте, що я можу допомогти.

Чоловік посміхнувся — це була не тепла усмішка, а щось більше схоже на тріумф, який приховував жорстокість. Він повернувся до столу, і всі погляди, які досі були на Етел, залишилися в тіні.

— Хорошо, — сказав він, сідаючи. — Це не буде просто. Нам потрібен хтось, хто здатний підійти до цього з повною рішучістю, без вагань. Вона не повинна боятися темної сторони цього світу, — він обвів поглядом кімнату, і його слова відлунювали, змушуючи кожного з присутніх відчути важливість цього моменту. — Вона повинна бути готова зробити те, що більшість не змогли б.

Етел відчула, як важкість цих слів лягає на її плечі, і їй здалося, що її серце стало ще важчим. Вона була готова до труднощів, але чи була готова до того, щоб переступити межу між тим, що правильно, і тим, що потрібно для виживання в цьому світі?

— І що саме я повинна зробити? — її питання було м’яким, але твердим. Вона готова була почути все, навіть якщо це вимагало від неї того, до чого вона не була готова.

Чоловік, який говорив раніше, знову підвівся і наблизився до неї. Він був високий, з рішучим виразом обличчя.

— Ти повинна прийняти цей ризик. Ти повинна піти туди, де ми не можемо йти, де ми не можемо бути. І ти повинна витягнути ту інформацію, яку вони ховають, — він зупинився, і погляд його став ще більш серйозним. — Це єдине, що допоможе нам вийти з цієї ситуації цілими.

Етел розуміла, що його слова не просто попередження — це був наказ. І хоча вона не могла точно уявити, що їй доведеться робити, вона знала, що іншого шляху в неї немає.

Дерек, який мовчки спостерігав за ситуацією, підійшов до неї і легенько торкнувся її руки. Його дотик був ніжним, але в ньому відчувалася та сама сила, що завжди була з ним. Він не сказав нічого, просто подивився на неї так, як ніхто інший.

Етел кивнула, і всі в кімнаті знову стали тихими. Вона знала, що її вибір тепер не залежить лише від неї. Вона була частиною чогось великого, і неважливо, чи була вона готова, час йшов, і їй потрібно було прийняти свою роль.

— Я готова, — сказала вона, відчуваючи, як ці слова пронизують її самого.

Тиша заповнила кімнату, але цього разу вона була не загрозливою. Всі знали, що вибір зроблений. І тепер усе залежатиме від того, чи зможе вона виконати свою місію.

Чоловік, що сидів за столом, на ім’я Майкл, мовчки спостерігав за Етел. Його вираз обличчя залишався незмінним, але щось у ньому підказувало їй, що він оцінює кожен її рух, кожну зміну в її погляді. Вона відчула, як серце прискорено б’ється, але не дозволила собі показати страх.

— Ти знаєш, — сказав Майкл, порушуючи тишу, — що це завдання не тільки небезпечне, а й морально важке. Ми не можемо гарантувати, що тобі вдасться повернутися живою, але твоє місце тут — це твій вибір.

Етел поглянула на його важкі, темні очі, які здавалися безжальними. Вона намагалась не зважати на нього, але слова відлунювали в її голові. Моральність… Вона втомилася від постійних питань про те, що правильно, а що ні. Кожен її крок відтепер був в тіні того, що їй пропонували. І їй не було чим відповісти. Лише відчуття, що її життя тепер знову залежатиме від тих, кого вона не зовсім розуміла.