Читати книгу - "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"

— Здоров, недотепо, — каже, здійнявши в очікуванні брови. — Пробачте, що втрутився. Чи можу я вкрасти тебе на секунду?

* * *

Гадаю, я не в праві звинувачувати Бенні в тому, що він відкинув мене, коли я послала йому щонайменше десять благальних поглядів про допомогу з моменту нашого прибуття. Ми вирушаємо всередину, і я тану від задоволення в теплі на сходах, що контрастує з блискучим холодом зимових сутінків. Поки гомін стелиться коридором, а голос Ендрю розчиняється, реальність накриває мене: якимось чином я, здається, знов опинилася тут.

Мій мозок волає. Це не нормально!

Маючи намір віддалити нас якомога далі від усіх, я біжу до сходів, які ведуть на горішній поверх будинку. Повернувшись до Бенні, прикладаю вказівний палець до губ, благаючи його мовчати, коли ми навшпиньках крадемося вгору. У тиші обходимо поруччя, шаркаємо коридором і здираємося крутим вузьким підйомом до його кімнати на горищі. Коли я була маленькою, то боялася ходити сюди сама. Сходи тріщали, а майданчик був темний. Але Бенні пояснив, що якби підйом був таким само красивим, як і решта будинку, кожен знаходив би в ньому приховані скарби.

Моє серце вже барабанить у грудях, і я затягую Бенні всередину й зачиняю двері.

Бірюзові браслети дружно стукотять, коли він, спіткнувшись, зупиняється й здіймає брови.

— З тобою все гаразд? — питає, щиро стурбований, від чого його акцент зливає слова в одне.

Удруге за сьогодні — наскільки довге сьогодні? — я замислююся, що в мене з обличчям.

— Ні, не думаю, — кілька секунд слухаю, переконуючись, що ніхто не пішов за нами нагору. Задовольнившись нашим усамітненням, шепочу: — Слухай. Тут відбувається щось божевільне.

Він із розумінням підморгує:

— Це точно. Ви з Ендрю, здається, непогано фліртуєте. Ти про це хотіла поговорити? Щось сталося?

— Що? Ні. Якби ж, — я вказую на стілець у дальньому кутку біля вікон і простягаю руку. Бенні не одразу вловлює цей знак, та зрештою сідає.

Він нахиляється, спершись ліктями на коліна, і фіксує увагу на моєму обличчі. Спокійна переконаність у зосередженості Бенні — знеболювальне для моїх виснажених нервів.

— Гаразд, — починаю, витягаючи інший розкладний стілець, і сідаю навпроти, впершись колінами в його коліна. — У тебе ніколи не складалося таке враження, що я… так би мовити… Розумово відстала?

— До сьогодні? — жартує він. — Ні.

— Емоційно нестабільна?

— Кілька разів, коли тобі було тринадцять-п’ятнадцять, але з того часу — ні.

— Гаразд, тоді, будь ласка, повір, що коли я скажу те, що маю, то робитиму це абсолютно серйозно.

Бенні вдихає на повні груди, збираючись на силі.

— Гаразд. Здивуй мене.

— Гадаю, існує вірогідність, що я — в минулому. Та ж сама відпустка повторюється, але я — єдина, хто про це знає.

Уголос звучить навіть божевільніше. Його кущисті брови сходяться, й він відкидає відросле волосся з очей.

— Ти маєш на увазі кошмар, про який говорив твій тато?

— Ні, я кажу про дійсність, — роззираюся кімнатою, бажаючи відшукати річ, яка б мені допомогла. Стара Лізина дошка віджа[7]? Надто страшно. Закинута вісімка[8] Тео? Надто відчайдушно. — Події, що сталися шість днів тому, відбуваються знову.

Бенні тягнеться в кишеню, виймає ментолову цигарку й засовує в рот.

— Почни з початку.

Я проводжу рукою по обличчю.

— Гаразд. Отже, сьогодні раніше для мене було двадцять шосте грудня. Тато, мама, Майлз і я машиною вирушили звідси в аеропорт. Одна вантажівка проїхала на червоне світло… — замовкаю, збираючи фрагменти докупи. — Вантажівка, що везла різдвяні ялинки чи віночки, здається. Усі відволіклися, і вона врізалася в нас. Я прокинулась у літаку, — підіймаю очі, переконуючись, що Бенні слухає. — У літаку дорогою сюди, сьогодні. 20 грудня.

— Ого, — тихо видає він, а тоді: — Не розумію.

Я нахиляюся ближче, намагаючись розставити слова в правильному порядку:

— Можливо, я насправді й не з тобою зараз говорю. Можливо, я в комі в лікарні, чи таки уві сні. Мені відомо лиш те, що я вже прожила це Різдво, спромоглася його зіпсувати, була розмазана вантажівкою з різдвяними ялинками, а тепер знову тут, і відпустка починається наново.

— Ти в цьому впевнена?

— Аніскілечки.

Бенні повільно киває:

— Круто. Гаразд. Продовжуй.

— Перед від’їздом Рікі й Ліза повідомили, що збираються продавати хижку.

Карі очі Бенні полізли на лоб.

— Збираються що?

— Скажи? — киваю співчутливо. — Тож, очевидно, ми всі засмутилися, коли від’їжджали. Плюс моя паніка через поцілунок із Тео, ще й Ендрю нас побачив…

Бенні перериває:

— О, зажди.

— Не переживай, ти про все знав, — я намагаюся безтурботно відкинути цю деталь. — Що я…

Він здіймає руку:

— Можу тебе запевнити, що не знав, тому що розмова почалась би саме з цього.

— Що ж, я розповіла тобі вранці, але, як і все інше — всі інші — ти забув, — роблю глибокий заспокійливий вдих. — До твого відома, минулого разу ти більше допоміг.

Він замислюється.

— А я що, під кайфом був?

— Узагалі-то так.

Бенні підносить долоні догори. Приїхали.

— Почни з цього, а потім розкажеш решту.

Я знову пригнічено стогну:

— Спочатку ми випили ег-ногу.

— А-а-а, — з розумінням тягне він. Бенні обожнює свою траву, але, як і мене, його швидше п’янить чашка ег-ногу Рікі. Таким штукам пора призначати октанове число[9].

— Усе сталося швидко й незграбно, — розповідаю далі. — Ти сказав мені поговорити з ним наступного ранку, але він абсолютно проігнорував мене. Потім я дізналася, що Ендрю бачив, як ми цілуємось. Потім ми дізналися, що Голліси продають хижку, й наша родина поїхала. Бум — автокатастрофа. Бум — знов у літаку. Бум — ось ми й тут.

Бенні присвистує:

— Я перекинуся слівцем із Тео.

— Серйозно, Бенні? Он якої ти думки? Найперше, що слід зробити в разі повторення тієї самої відпустки — не наробити дурниць із Тео знову!

Бенні, здається, замислився.

— Схоже, я теж поїхав дахом. Ти впевнена, що тобі не запаморочилося в голові від висоти?

Я клацаю пальцями, пригадуючи.

— Татів зуб. Я знала, що це станеться.

— Якщо знала, чому не попередила його?

— Я злякалася! — верещу, враз здригнувшись, сподіваючись, що ніхто знизу не чув мене. Стишивши голос, продовжую: — І що б він сказав? «Не може бути, цей батончик видається таким смачним»? Я вже бачила стрижку Тео, тому й поводилася як робот. Пам’ятаєш, як я вгадала, що в Кеннеді кров на коліні? — показую на двері, ніби Бенні може побачити крізь