Читати книгу - "Секс у будинку біля колії"

Вероніці Савченко

Те, що я зробив помилку, придбавши цей будинок, зрозумів у першу ж ніч.

Мені давно хотілося мати свій будинок. А тут я несподівано на своїй книжці заробив гроші. Наступного дня мене чомусь занесло на іншу вулицю, на якій я, здається, до цього ніколи не бував. Ще здалеку я побачив на паркані надруковане великими літерами, що цей будинок продається.

Мене тут влаштовувало все: і скромні кімнатки, і невеличкий сад, і колія неподалік. З господарем, який після смерті дружини перебирався до доньки у Львів, сторгувалися майже відразу.

Через тиждень я переїхав, забравши майже всі свої речі, а, головне, два чемодани з рукописами, які міг закінчити лише в наступному житті.

Колія дала про себе чути в першу ж ніч. Тільки-но я засинав, йшов товарняк, і весь будинок здригався. Вдень я цього не помічав. Знесилений, засинав лише під ранок, аж поки не зрозумів, що це – доля…

Хтось любив читати книжки, хтось не міг жити без полювання, а в мене навіть не хобі, а сенсом життя став секс.

Це все почалося в четвертому класі, коли я пробудилася від того, що тато й мама колисалися в ліжку, яке немилосердно скрипіло. Я боялася собі навіть зізнатися, що вже не сплю. Звісно, я тоді мало що тямила, аж поки мене у восьмому класі не звабив двоюрідний брат.

Але все по-справжньому почалося тоді, коли я вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Я зрадила своєму чоловікові через тиждень після весілля. Ми з ним багато займалися сексом, і мені це подобалося, але коли в автобусі невідомий ніби ненароком поклав мені руку на коліно, я зрозуміла, що він гарячіший і палкіший за мого чоловіка. А коли траплялися холодніші, я не давала спокою чоловіку, і він думав, що я з кожним днем кохаю його все більше й більше, хоча я просто надолужувала втрачене.

Я розуміла, що рано чи пізно все може скінчитись, і шкодувала саму себе, а тому ніколи не давала можливості розслаблюватися чоловікам, закохуючи їх у себе до нестями.

Я добре пам’ятаю цей день, коли вперше побачив її, – 17 квітня. Все було класично: спершу звернув увагу на розкішні груди, потім погляд ковзнув по струнких ногах, а вже потім, з пристойності, затримався на обличчі.

Здається, всю сонливість ніби вітром змело. Не знаю, чи вона помітила мій погляд, чи взагалі помітила мене, але марево закоханості вже витало наді мною.

Можливо, я вже занадто змучився, чи поїздів у ту ніч було менше й гуркотіли вони тихіше, але я спав. І, звісно, снилася мені вона, ота незнайомка, що йшла нашою вулицею й видавалася мені неземним дивом.

Я не пам’ятаю, що конкретно було в тім нічнім сновидінні, але добре відчував запах жінки. Він не був схожий на щось звичайне – типу яблука чи груші, а ніби занесений з космосу.

Снився мені саме цей запах, і коли він наповнював кімнату, в голові зримо виринав образ незнайомки.

У мене сьогодні був один із тих невдалих днів, коли я не те що не зустріла чоловіка, вартої моєї уваги, а навіть не відчула тяги до когось з тих, хто проходив мимо мене. Я би могла, як і в минулі рази, сказати собі, що старію, що, як у собаки чи, вірніше, суки, в мене збився нюх, але я знала, що завтра буде новий день, і я знову візьму слід, і в моїх обіймах забуде про все на світі нова жертва.

Я не отримала задоволення від чоловіка, і, коли він заснув, стала пригадувати, кого взагалі сьогодні зустрічала. Звичайно, коли кількість жінок перевищувала кількість чоловіків, сподіватися на удачу було марно.

Здається, згадала всіх, і тільки обличчя того чоловіка, який визирав з-за паркану, розглядаючи мене впритул, ніби більше на світі жінок не бачив, було оповите туманом.

Звісно, я думала тоді про щось своє сокровенне й не надала цьому чоловікові належної уваги. Чи не вперше самка, мабуть, назавжди втратила самця, який міг її приголомшити чимось незвіданим.