Читати книгу - "Секретне РІздвяне Товариство , Arachne "

Після зворушливого вечора з сім'єю Сари, Ітан не міг заснути. У голові крутилися її слова, вираз подяки, але найбільше — сміх дітей, який наповнив будинок. Це було справжнє Різдво, яким він його пам'ятав... чи хотів би пам'ятати.

Ітан сів біля вікна у своїй скромній квартирі і глянув на коробку з фотографіями, які він забрав з дому батьків кілька років тому, коли ті виїжджали на пенсію. Він завжди уникав її, вважаючи, що там лежать лише курні спогади.

Відкривши коробку, він почав гортати старі знімки. На одній із фотографій маленький Ітан сидів навколішки у свого батька, який показував йому, як вирізати фігурки з паперу. На іншому знімку мати Ітана ставила на стіл домашні пироги.

Він раптом згадав, як любив Різдво у дитинстві: запах кориці, тепле світло гірлянд, очікування дива. Тоді він ще вірив, що Різдво — це більше, ніж просто свято.

Його серце здригнулося, і він зрозумів, що за минулі роки втратив ту саму іскру, яку намагається повернути сім'ї Сари. Але, можливо, допомагаючи їм, він зможе повернути це собі.

Наступного дня Ітан поділився своїми думками з Бенні, який зустрів його зі звичною широкою посмішкою.

- У тебе вже є прогрес, друже, - сказав Бенні, вислухавши його. — Ти почав не просто допомагати, а вкладати в це душу.

- Але я хочу зробити більше, - відповів Ітан. — Сара дуже багато втратила, і їй треба відчути, що вона не одна в цьому світі.

Бенні задумався, а потім хитро примружився.

— Я маю кілька ідей, — сказав він.

Ітан дізнався через місцеве комунальне управління, що Сара сильно відстає з оплатою рахунків за електрику та опалення. Разом з Бенні вони організували "таємну пожертву" від імені товариства. Сара виявила, що її борг зник, отримавши листа з повідомленням про те, що всі платежі були внесені, а також подарунковий сертифікат на купівлю зимового одягу для дітей.

Коли вона дізналася про це, її очі сповнилися сльозами.

— Це якесь диво, — сказала вона, ледве стримуючи тремтіння в голосі.

Ітан, спостерігаючи за її реакцією здалеку, вперше за довгий час відчув, що зробив щось справді значуще.

Бенні підключив інших членів товариства, щоб влаштувати для сім'ї справжній снігопад, незважаючи на те, що у місті останніми роками сніг випадав рідко. У ніч перед Різдвом, коли Сара та діти спали, "Друзі Різдва" привезли штучний сніг та вкрили їм двір.

Прокинувшись уранці, діти вибігли надвір, кричачи від радості. Олівер почав ліпити сніжки, а Ліззі відразу почала будувати снігового ангела.

— Мамо, дивись, сніг! - закричали вони, тягнувши Сару за руки.

Вона вийшла на ґанок і на мить застигла, дивлячись на блискучий білий двір. Її обличчя осяяла посмішка — щира та щаслива.

Ітан спостерігав за цим із тіні, стоячи поряд з Бенні.

- Ти молодець, - сказав Бенні, ляснувши його по плечу.

- Це ще не все, - відповів Ітан, задумавшись про наступний крок.

Олівер давно мріяв зіграти у шкільному різдвяному спектаклі, але через фінансові труднощі Сара не могла дозволити собі оплатити необхідні костюми та декорації. Ітан вирішив це виправити.

Він поговорив із вчителями та з'ясував, що діти самі створюють частину декорацій, але їм не вистачає матеріалів. За допомогою суспільства він таємно організував доставку всього необхідного: фарб, тканин, лампочок.

Але на цьому Ітан не зупинився. Разом з Бенні вони домовилися з місцевим театром, щоб спектакль пройшов на їхній сцені.

- Це буде незабутньо, - сказав Бенні, бачачи, з яким ентузіазмом Ітан поринає у справу.

Ітан особисто допомагав Оліверу розучувати свою роль, що зробило хлопчика впевненішим.

Коли настав день вистави, глядачі були вражені декораціями та освітленням. Олівер вийшов на сцену в костюмі маленького ангела, і його голос пролунав так щиро, що навіть Сара важко стримувала сльози гордості.

Після вистави Сара підійшла до Ітану.

— Ти не мусив робити все це, — сказала вона.

Ітан лише знизав плечима.

— Іноді Різдво — це можливість зробити для когось більше, ніж вони очікують.

В її очах була подяка і щось ще щось, чого Ітан не міг відразу зрозуміти, але що зігріло його серце.

Усі ці події змінили Ітана. Він зрозумів, що, допомагаючи іншим, він не тільки повертає диво Різдва, а й відкриває в собі те, що було втрачено за довгі роки.

***

У тиші одного з вечорів, після того, як Ітан повернувся додому від сім'ї Сари, його охопила глибока тривога. Діти з радістю будували плани на Різдво, а Сара повільно, але впевнено починала вірити в те, що життя може бути світлішим. Однак Ітан не міг позбутися почуття, що чогось не вистачає — не тільки в їхньому житті, а й у своєму.

Він відкрив коробку з фотографіями з дитинства, яку нещодавно знайшов, і знову почав гортати знімки. Його погляд зупинився на фотографії матері, зробленої за кілька днів до Різдва. Вона стояла біля ялинки з сяючою усмішкою, тримаючи в руках пакет із різдвяними прикрасами.

Ітану було 13 років, коли мати померла від тривалої хвороби. Це сталося вийшло за кілька тижнів до Різдва. Вона завжди любила це свято, наповнюючи будинок світлом, ароматами випічки та музикою. Але після її смерті Різдво перетворилося для Ітана на хворобливе нагадування про втрату. Його батько, зламаний горем, прибрав усі прикраси та заборонив говорити про свято. Так Різдво зникло з життя Ітана довгі роки.

Коли Ітан наступного дня повернувся до зали товариства, він виглядав пригніченим. Міртл відразу помітила його стан.

— Щось тебе турбує, Ітане. Хочеш поговорити? — спитала вона, пильно дивлячись на нього через круглі окуляри.

Ітан похитав головою, але потім тяжко зітхнув і сів навпроти неї.

— Я просто не розумію, навіщо це все, — зізнався він. — Навіть якщо я допоможу Сарі та її дітям, все це тимчасово. Що, якщо за рік вони знову втратить надію? А що якщо я сам не зможу винести цей вантаж?

Міртл на мить замислилася, а потім усміхнулася, наче знала відповідь на всі запитання.