Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

Неочікувано Девіс повернувся обличчям до мене й перехопив руку. 

– Ти що це робиш? – Відводжу погляд, бо розумію, що на очах сльози. 

– Я.. Ну.. У тебя на спині що, поле для морського бою? 

– Що? – Починає сміятися. 

– Вся спина в шрамах, як таке можливо? – Відпускає мою руку і я поспіхом витираю сльози. 

– Поле для морського бою? – Не може заспокоїтися. 

– А хіба ні? – Мені й самій стає трохи смішно з мого порівняння. – Годі тобі! Я почуваю себе ідіоткою.. 

– Ну ти й насмішила мене, Лін! Давно я так не сміявся. 

– Можеш не дякувати, – в нього “заразний” сміх, але мені вдалося утриматися.

– Не буду. 

Віддаю йому мазь і він сам втирає собі на грудях. На шиї мені довелося допомогти трохи, бо Оліверу було погано видно. Це було незручно, та він сказав не надумувати, тож я просто швиденько все закінчила й сіла рівно на сидіння. 

– Я буду спати, тож якщо хочеш, також лягай. – Одягає весь одяг назад. – Ковдра лише одна, тож давай мені частину. 

– Тримай. 

Девіс вкрив себе, а інший кінець кинув мені. Як благородно. Я була дуже втомлена, тож відразу заснула. Крізь сон я почула, як відчинилися двері машини й Олівер кудись вийшов. 

ОЛІВЕР ДЕВІС 

Я так хотів спати, але через емоційне збудження я не можу заснути. Я досі відчуваю руки Лін на своїй спині. Вона так обережно все зробила, не так, як Анабель. Сестра знала, що я й не таку біль витримував, тож робила швидко й не обережно. Згадуючи ніжні рухи Лін я відчув сиротинці. Моє тіло дивно реагує на ніжні прояви. Це я затямив з дитинства. 

Знайшовши у кишені куртки сигарети я вийшов з машини. Мені потрібно трохи охолонути й прийти до тями. 

Підкуривши сигарету я згадав, як Лін вдарила Арчі і його вираз обличчя. Це було смішно і дуже сміливо з її сторони. Арчі з легкістю міг вдарити її у відповідь, тож я швидко вивів Еванджелін звідти. Вона вміє бути злою і агресивною. Цю сторону Курча я ще не бачив, навіть ніяково стало коли вона вдарила Арчі. Не очікував від неї. Які ще сторони вони приховує від усіх? 

Викинувши недопалок у смітник, я повернувся до машини й обережно вкрив рештою ковдри Лін. Спати я вже точно не буду, краще повезу нас назад у місто. Все ж таки завтра до коледжу. Я міг би й пропустити, але не вона. 

Лін ніяк не відреагувала на заведений мотор, в неї міцний сон. Натиснувши на газ я виїхав з парковки на трасу, що була пуста у такий час.