Читати книгу - "Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава"

І знову ми минаємо мою терасу… Чому ж цей Джульєн постійно вдаряє мені в мізки своєю настирливою присутністю, хіба так важко піти з моєї голови геть?

Все ж таки Джессі не помилилась. Коли ми прийшли до головних дверей палацу, там вже були король і королева, принц Леонардо, і навколо карети скупчився королівський почет, що клопотався над багажем його високості.

Принц виявився справжнісіньким красенем. Він був високим і струнким, мав світле-світле волосся і чисто-сині очі-васильки, а його шкіра була такою світлою, неначе жоден промінчик сонця ніколи не торкався її. Мій «наречений» був одягнений в дорогий костюм, що складався з синьо-небесного піджака на три ґудзики і штанів, а на його ногах виблискували лаковані черевики.

– Радий Вас знову побачити, Ваша високосте, – принц ввічливо вклонився нам з Джессі, а потім взяв і поцілував мою руку на знак привітання. Проте, на його обличчі я помітила недобру хитру посмішку. Може, мені лише здалося?

– І ми Вас, принце Лео, – промуркотіла Джессі.

Принца Леонарда і його слуг запросили до палацу.

– Як дорога? Ви втомилися? – доброзичливо поцікавився король, поки ми підіймалися сходами.

– Ні, все чудово, дякую! – ввічливо відповів принц Леонардо.

– Добре. Наші слуги проведуть Вас у Ваші покої. Якщо Вам, Ваша високосте,

щось буде потрібно, можете звертатися до них. Сьогоднішній бал розпочнеться о сьомій годині вечора.

Усі монарші особи відкланялись, слуги повели принца до його тимчасових покоїв, а Джессі – мене до своїх, аби показати свою сукню.

Кімната моєї сестри знаходилась аж за рогом коридору. Чому ж наші кімнати знаходяться так далеко? Незважаючи на те, якими величезними були мої

апартаменти, спальня Джессі була в два, а то й три рази більшою, за мою.

Тут усе було в помаранчевих, персикових і рожевих відтінках. На стінах виблискували шпалери, на стелі красувався рельєфний малюнок троянди, в центрі якого була велика люстра з тисячами помаранчевих прозорих коштовних камінчиків. Під вікном стояло ліжко з персиковим балдахіном, біля якого з одного боку була світло-бежева тумба, а з іншого - комод з дзеркалом. У кутку стоїть плюшевий персиковий диван з двома кріслами, а перед ним столик з візерунчастого скла, на якому лежить кілька брошурних книг. Коли ми ввійшли в глиб кімнати, я побачила, що на глянцевій обкладинці одної з тих брошур, на елегантній стрункій леді виблискує темно-синя з блискітками і мереживами сукня. Ох, був би бідним чоловік Джессі, якщо б вони жили у нашому світі. Все ж таки ця дівчина – найбільша модниця з усіх, яких я коли-небудь бачила. Навіть зараз вона демонструє мені своє вбрання.

– Ешлі, поглянь! – сказала вона, підбігаючи до одних із дверей, що були трохи далі від ліжка. Виявилось, що то була гардеробна кімната. Джессі винесла звідти розкішну оксамитово-червону сукню, розшиту на талії дрібненькими діамантами і прикрашену тоненькими золотими ланцюжками.

– Як тобі? – запитала вона, заглядаючи мені в обличчя.

– Чарівна сукня, ти будеш дуже гарною в ній, – щиро відповіла я.

– О, ні, куди мені рівнятися до тебе. Ти – головна на балу, ну, а ще принц Леонардо, а я всього лишень – Джессі, – вона знизала плечима, а потім улесливо посміхнулась: – Ой, як там наш принц? Я розумію, що він тобі не подобається аж до чи неєдиного кохання, як більшості дівчат Ютен-Дора й Лоруеля, але, прошу, більше не знущайся над ним! Він потрапив у точнісінько таку ситуацію, як і ти – його теж примушують одружуватися.

– Добре, не буду, – погодилась я, хоч і не знала, як справжня Ешлі могла знущатись над ним. Та й загалом, чому він їй не подобався? Зовні гарний юнак, та ще й принц. Може, у нього низькі моральні цінності? Чому ж цей принц так не подобається ані справжній принцесі, ані Джульєну? Цікаво…