Читати книгу - "На інших вітрах"

— І наше.

— Але хто ж тоді піде туди?

— Здається, — сказав Сторож, — нашим провідником буде Олдер. З'явившись до нас за допомогою, він, можливо, зуміє допомогти і нам. Давайте всі разом вирушимо з ним в його сновидіння, але кордон перетинати не будемо.

Отже вночі, вже після опівночі, коли нарешті Олдер, переляканий і схвильований, дозволив сну зморити його, вони усі опинилися в сутінковій країні — Олдер, Майстер Травник, тепло якого Олдер відчував навіть в цьому пронизливому холоді, Майстер Сторож, чиє сріблясте вбрання все час змінювало свій вигляд і переливалося, як місячне світло, і масивний, схожий на величезного ведмедя Майстер Заклинань, який представлявся Олдеру втіленням якихось темних сил.

На цей раз вони стояли не на тому пагорбі, схили якого йшли в темряву, а на найближчому і в усі очі дивилися на вершину сусіднього пагорба, де кам'яна стіна була найнижчою, ледь по коліно. Над стіною небо з рідкими дрібними зірками здавалося абсолютно чорним.

Навколо все застигло в повній нерухомості.

Буде, напевно, важко потрапити звідси на ту вершину, думав Олдер, адже доведеться спершу спускатися, а потім підніматися. Раніше стіна завжди була нижче того місця, де він стояв.

Але якщо на цей раз він зможе дійти туди разом з чарівниками, то раптом там виявиться і Лілі, як у перший раз? Раптом йому знову вдасться взяти її за руку? Тоді ці маги зуміють, напевно, відвести їх обох назад, до світла? Якщо ж ні, то він сам переступить через стіну там, де вона така низька, і піде до Лілі…

Олдер вже спустився з одного пагорба і почав підніматися на другий, і це виявилося зовсім легко, і він вже майже добрався до мети, як раптом його покликали:

— Хара!

Глибокий голос Заклинателя петлею охопив його шию, йому здалося, що Майстер навіть навмисне смикнув за цей тугий «повідок». Олдер спіткнувся, спробував зробити ще крок і раптом опинився майже біля самої стіни. Він впав на коліна і потягнувся до неї руками, плачу і кричачи: «Врятуйте мене!» Але до кого він звертався? До магів або до померлих за стіною?

А потім він відчув у себе на плечах чиїсь живі руки, сильні і теплі, і знову опинився в своїй кімнаті, і Травник дійсно міцно тримав його за плечі, і навколо його рук яскраво розливалося чарівне біле світло. І ще виявилося, що тепер в кімнаті поруч з Олдером було четверо людей, а не троє!

Старий Травник сидів поруч з ним, міцно стискаючи його руки і намагаючись якось його заспокоїти. Олдер весь тремтів; тіло його корчилося в судомах, він задихався від ридань. «Я не можу цього зробити!» — все повторював він у відчаї, але як і раніше не розумів, кому він це говорить: магам або мертвим?

Коли страх і біль почали потроху відступати, він відчув себе смертельно втомленим і вже без жодного інтересу подивився на четвертого чарівника. Очі у того були кольору льоду і абсолютно прозорі, а волосся і шкіра — майже білі. З з далекої Півночі, з Енваса або Бересвека, подумав Олдер.

— Що це ви робите, друзі мої? — запитав він у магів.

— Ризикуємо, Азвер, — відгукнувся старий Травник.

— Біда на самому кордоні, Путівник! — сказав Заклинатель.

І Олдер відчув, з якою величезною повагою ставляться до цього ясноокого чарівника всі решта і яке величезне полегшення вони відчувають від того, що він тут. Вони швидко пояснили йому, в чому справа, і він запитав:

— Якщо він піде зі мною, ви його відпустите? — І він повернувся до Олдера: — У Іманентному Гаї тобі не потрібно буде нічого боятися. Там ти будеш спати спокійно. А значить, і нам не потрібно буде боятися твоїх снів.

Маги згідно кивали головами. І Майстер Путівник, не сказавши більше жодного слова, кивнув їм на прощання і зник. Його, власне, з ними і не було.

Це було лише його «послання», двійник. Вперше в житті Олдер бачив настільки яскравий прояв чарівної могутності! І, цілком можливо, був би вражений, якби у нього ще залишилися сили з чогось дивуватися і чогось лякатися.

А потім вони пішли кудись з Майстром Воріт нічними вулицями Твіла, повз стіни Школи, через поля, що розкинулися біля підніжжя високого округлого пагорба, уздовж берега річки, яка щось тихенько і мелодійно наспівувала в темряві. Попереду темнів якийсь ліс; над вершинами високих дерев, ніби дорогоцінні камені в короні, світилися зірки.

Майстер Путівник вийшов їм назустріч. Він мав такий вигляд, як і тоді в кімнаті. Вони з Воротарем поговорили про щось з хвилину, а потім Олдер пішов за Майстром Путівником в Гай.

— Знаєте, пане мій, ці дерева здалися мені такими темними, — сказав Олдер Яструбові, - однак під ними навіть пізно вночі зовсім не так темно, немов там є якесь джерело світла, якесь світіння, яке виходить від них…

Яструб мовчки кивнув і злегка посміхнувся.

— І знаєте, як тільки я увійшов під покров цих дерев, — продовжував Олдер, — то відразу зрозумів: тут я зможу спати! У мене виникло таке відчуття, ніби весь цей час я проспав і мені весь час снився один і той же поганий сон, але тепер я нарешті прокинувся по-справжньому, а значить, потім зможу по-справжньому і заснути. І Майстер Путівник відвів мене в одне чудове місце — там, серед коренів величезного дерева, вся земля була встелена опалим листям, і він сказав мені, що я можу лягти на цю м'яку підстилку і спати, скільки захочу. І я ліг, і заснув, і не можу передати словами, який солодкий був цей сон!

Після полудня сонце стало припікати, і Яструб запросив свого гостя в будинок. Поки він ставив на стіл страви з їжею — хліб, сир та в'ялене м'ясо, — Олдер озирався. Будинок складався, власне, з однієї довгастої кімнати з невеликим альковом біля західного вікна, однак приміщення було просторе, хоча і темнувате, і повне повітря. Стіни в будинку були міцними, мостини — міцними і широкими; під стелею виднілися міцні балки. Всередині було дуже чисто; підлога вимита до блиску, вогнище акуратно обкладение каменем.

— Який благородний будинок! — з захопленням промовив Олдер.

— І дуже старий. Його називають будинком Старого Мага. Але не в мою честь, звичайно, і не в честь мого Вчителя, Айхана, який тут жив, а в честь його Вчителя, Гелета, який разом з Айханом зупинили страшний землетрус. Це дуже хороший будинок!