Читати книгу - "Магиня серед драконів , Леді Анет"

Я ледь не подавилася пиріжком.

— Справжні пари? Серйозно? — недовірливо поглянула я на Леона, який сидів навпроти з найспокійнішим виразом обличчя. — Але хіба це не драконячі легенди? Мій тато в дитинстві казки мені розповідав…

На цих словах я затихла, згадуючи мого улюбленого батька, і продовжила мовчки жувати булочку.

— Магам багато про нас невідомо, — відповів Леон тоном, повним зверхності.

— Якщо це була таємниця, то чому ти вирішив поділитися нею зі мною? — підняла я брови.

Закінчивши з пиріжком, я взялася за наступну тару з їжею, із захопленням виявивши всередині млинці. Ще й гарячі!

— Таємниця, що ховається на виду? — усміхнувся Леон. — Ти чула казки, тож великої таємниці немає. До того ж, зараз мирний час і нема нічого поганого в тому, щоб ділитися знаннями. І я тобі довіряю.

Останніми словами він мене так приголомшив, що я знову ледь не подавилася їжею. Прямо нормально поїсти не дають! Щоб я ще раз їла в бібліотеці? Та ні за що!

— Ладно, — невпевнено протягла я, намагаючись не виглядати надто збентеженою. — А тобі це навіщо?
— Це моє особисте діло, — з непроникним виразом обличчя відповів дракон.

— Гаразд, — знизала я плечима. Мені й не так вже й важливо знати. — А чому ти сам не займешся цим питанням?

— Довірюся професіоналу в пошуку інформації, — промовив він, супроводжуючи відповідь чарівною посмішкою.

Я закотила очі. Ну, й  підлиза! І ж знаю, що підмазується, а все одно чомусь це дуже приємно.

Мені вже не терпілось потрапити до драконячих фоліантів у закритій секції. Цікаво, як Леон збирається мене туди провести? Може, пропуск вибив? Або захопить бібліотекарку розмовами? В цьому він був майстер.

До комендантського часу залишалось не більше десяти хвилин, скоро нас вигонять з читальної зали. А ще навколо плотним кільцем сиділи фанатки Леона і прожигали мене заздрісними поглядами.

Я вже хотіла запитати, що ми будемо робити, як дракон передбачив моє питання:

— Чекай мене тут, нікуди не йди.

Під моїм здивованим поглядом Леон підвівся і попрямував до виходу. А стайка дівчат гуськом пішла слідом за ним.

Минула хвилина, інша. До закриття бібліотеки залишалося кілька хвилин, і я вже почала нервувати, коли раптом поруч прозвучав чийсь шепіт:

— Це я.

Я аж підскочила від несподіванки. Оглянулась навколо, але нікого не було!

— Та не вертись ти, — прошипів невидимий голос незадоволеного Леона.

— Леон? — тихо покликала я, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття. — Де ти?

— Сиджу поруч. На мені артефакт маскування.

Поки я переварювала новину про існування такого артефакту, дракон знову мене шокував:

— Сідай на коліна.

— Чиї? — кинула я.

— Мої.

Я не бачила обличчя Леона, але буквально відчула, як він ехидно закотив очі.

— Навіщо? — щиро не зрозуміла я.

— А я думав, ти розумна, — підколов мене Леон і вимогливо велів. — Сідай, нема часу пояснювати.