Читати книгу - "Минуле яке нас міняє, Sava"

Ірен закрила очі, намагаючись відчути кожен його подих, кожне слово. Вони були такими різними, але так прекрасно доповнювали одне одного. Вона завжди прагнула бути сильною, незалежною, але з ним вона розуміла, що не потрібно намагатися бути досконалою. Вона могла бути справжньою, з усіма своїми страхами і слабкостями.

Погляд Олексія був наповнений таким глибоким розумінням, яке Ірен важко могла пояснити словами. Він бачив не лише її успіхи, але й її переживання, її страхи, її сумніви. І замість того, щоб осуджувати, він завжди знаходив спосіб підтримати її.

Ірен подивилася на нього з усмішкою, яка відображала її серце. Вона відчувала, як поступово, за ці роки, її страхи та сумніви відходили в минуле. Олексій став її опорою, її каменем, на якому вона могла стояти, коли все навколо починало здаватись таким невизначеним.

Вони знову сиділи разом на балконі, але тепер все було по-іншому. Це вже не було питанням того, чи можна витримати, чи вистачить сили. Це було про те, як можна разом пройти через все, що приготувала їм доля.

"Я не знаю, що б робила без тебе," — сказала Ірен, її голос був тихим, але щирим.

"Ти б зробила все, що тобі потрібно," — відповів Олексій, і його слова проникли в її серце, розтоплюючи останні залишки сумнівів.

Вони не потребували багато слів. Їхня любов була у простих речах — у спільних вечорах на балконі, у підтримці один одного, у сміху та розмовах про все й нічого. Вадим залишився в її минулому, а цей момент був її теперішнім, її справжнім і майбутнім. Ірен зрозуміла, що тепер, коли вона дивиться на свою сім’ю, на Олексія, на їхнього сина, вона може бути щасливою, не озираючись назад. Її серце було спокійне, і вона знала, що цей спокій вона знайшла завдяки йому.