Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

Після події, що трапилась у нас з Діаною, минуло ще декілька тижнів. Подруга вже трохи заспокоїлася, але хандрити не стала. Сказала, що тепер буде вдвічі обачнішою, але і далі продовжуватиме шукати свою половинку. Щодо мене, то я повернулася до навчання заочно і продовжувала працювати в готелі, тому вільного часу в мене було мало.

Та сталася подія, що знову сколихнула моє спокійне життя. Я побачила Тараса. Не самого, з дівчиною.

-Каріно, я відійду.- сказала я бачачи пару, що наближалася до дверей.

-Тільки не надовго. Людей багато. Всіх потрібно оформити.- каже дівчина .

-Дякую.- сказала я і буквально побігла в протилежний бік від ресепшину. Я сховалась за величезною квіткою і спостерігала за парою, що зайшла.

Мені було дуже неприємно бачити свого колишнього, який буквально поїдав очима свою супутницю, що буквально висіла на ньому. Вони забронювали номер і рушили до ліфту. Я ще трохи постояла під квіткою і вже повернулася, щоб йти, коли зіштовхнулася з Мирославом Вікторовичем.

-Ой, пробачте.- сказала і намагаюся його обійти.

-Та нічого страшного. Щось сталося, Женю?- спитав він, дивлячись в очі.

-Все добре.- сказала я намагаючись переконати і себе в тому числі.

-Точно? Ви просто дуже стурбовані. Зустріли когось знайомого?- здогадався він.

-Та ні.- кажу я опускаючи очі.

-Допомога не потрібна?- питає він знову стурбовано мене оглядаючи.

-Ні, дякую.- кажу  я.

-Женю, я вам дуже вдячний за сестру, тому турбуюся про вас. Якщо вам потрібно буде допомога, звертайтеся.- каже він.

-Дякую. – кажу я і йду.

День минає швидко, маємо багато туристів. Тараса з дівчиною я сьогодні більше не бачила, що справді радує. Коли ж увечері стикаюся з ним на поверсі, роблю вигляд, що це не я, але колишній мене впізнав. Тримаючи пляшку якоїсь гидоти він сам йшов коридором.

-Женю? Це ти? Що ти тут робиш? А! Зрозумів! Зі мною не схотіла, а з дідуганами запалюєш за гроші!- каже мені групо та хапає за руку.

-Відпусти! Це твої хворі фантазії. Я працюю тут.- кажу я і намагаюся звільнитися від його рук.

-Тобто ще в пошуках багатого чоловічка. Ти вже подарувала найдорожче, що не віддала мені.- каже він дихаючи алкоголем на мене.

-Пішов у дупу!- не витримала я та  намагалася відштовхнути цю гору.

-А от ти як заговорила дорогенька! А я до речі про тебе згадував, як  ти мене бортонула.- каже він все ще тримаючи в своїх руках.

-Ти просто дуже тиснув на мене.- кажу я.

-Я чекав. А ти не дала мені те, що я заслужив. Тому я можу забрати це зараз.- каже він і тягне мене в свій номер.

-Куди ти мене тягнеш?- питаю я.- Допоможіть!- кличу на допомогу.

Нажаль ніхто мене не чує. Кричу ще і ще, доки не отримую удар в обличчя.

-Замовкни нарешті.- чую над собою знайомий голос.

Прокидаюся з сильним головним болем. Бачу незнайому кімнату, з жахом дивлюся на себе. Лежу в ліжку, одягнена.

-Прокинулась?- питає бос, який зайшов в кімнату.

-Звідки я тут?- питаю я здивовано.

-Ти нічого не памятаєш?- питає сідаючи на стілець біля ліжка.

-Тарас. Він мене вдарив і я втратила свідомість. Далі нічого не памятаю.- кажу я.

-А далі я почув ваші крики і прийшов вам на допомогу. Гостя довелося виселити з готелю разом з його супутницею, плюс закрити доступ до наших інших готелів.- каже він грізно.

-Але. Все заради мене?- питаю здивовано.

-Звісно. Я ж говорив, що я ваш боржник. Тому вважайте, що тепер я віддав вам свій борг.- каже він.

-Дякую вам ще раз. Можна дзеркало?- питаю я.

-Я гадаю, що поки краще вам в нього не дивитися. Принаймні декілька днів.- каже він мене відмовляючи.

-Що така страшна?- питаю я.

-Ви завжди гарна. Але зараз, краще поберегти свою психіку. - каже він.

 Встаю з ліжка і мчу до ванної. Там бачу синець на пів обличчя. В кімнату заходить Мирослав Вікторович.

-Женю, все це мине. Ви все така ж гарна дівчина.- каже він, зустрічаючись в дзеркалі з моїми очима. Несвідомо починають капати сльози. Мене  ніжно обертають до себеі притискають до грудей.

-Поплач, якщо хочеш.- каже бос мені тихо на вухо.

І я починаю плакати. Коли нарешті сльози закінчуються, піднімаю заплакані очі. На мене дивляться очі сповнені ніжності і ще чогось. Бос витирає залишки сліз своїми руками. А потім несподівано нахиляється і цілує те місце, що болить. Закриваю очі від несподіванки і схвильовано завмираю.

-До весілля заживе.- каже бос, дивлячись на мене.

-Дякую.- кажу знову подяку.

-Маю йти. Відпочивай. Декілька днів побудь вдома, я дівчат попереджу.-каже він і відпускає мене.

Коли він йде я від розгубленості незнаю шо робити і думати.