Читати книгу - "Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава"

– Он як, – спокійно мовив співрозмовник, – Тоді представлюся і я. Клич мене Баррі. Раніше я працював у місті, коли ще все було більш менш, та пізніше я кинув ту роботу і вирішив зайнятися собою… Знаєш, я захоплююся алхімією. Нещодавно я ходив до міста по деякі продукти, але один інгредієнт пролився. Звідси й слід, – чоловік розплився у посмішці, доки Майк уважно слухав, дещо піднявши ліву брову. 

– Зрозуміло тепер… Цікава, мушу визнати у вас була сполука в колбі… Така яскрава і тепла, що від неї розтавав сніг. Плюс цей нехарактерний зелений колір. 

– Гм-м, дійсно, це одне з моїх найкращих творінь. Взагалі-то з неї можна отримати зігрівальну рідину. Можливо, ти хотів би її спробувати? У неї гарний присмак! – спочатку Майкл дещо знітився, та за мить обоє вже голосно сміялися. Баррі вмів бути одночасно і легким, і цікавим. Складно сказати, чи вдавав він гарного дідуся, чи й був ним насправді. 

– Слухай, але ж коли ти пішов за тим слідом, у тебе були теорії щодо того, чиї вони? Хіба не так? – Майк вже вкотре за цей час дещо злякався свого нового знайомого. 

– Звідки ви це знаєте? – Баррі оглянув хлопця з голови до ніг, – З життя. Ніхто не йде у невідомість просто так. Люди завжди щось шукають. 

– Гм-м, ми нещодавно тільки сюди приїхали, і у нашому будинку я знайшов деякі символи… 

– Культистські, – ствердно, наче був впевнений на 100 відсотків у своїх словах, закінчив Баррі, – Багатьох же вони вбили того новорічного дня... Скільки сотень, скільки тисяч. – Здавалося, ніби він заглибився у своє минуле так, що зник із теперішнього. Його посмішка прив'яла, руки – опустилися, а очі втратили свій блиск. Майк придивився пильніше – дідусь, дійсно, не міг контролювати сум та щастя. Він був або дуже веселий, або дуже сумний. Одним словом достатньо характерна особистість. 

– Стоп, а до чого ж тут вони? У всьому винна лавина. 

– Що-що? – з награною цікавістю запитав старожил Долини. – Яка в чорта лавина? Яке знищення міста? Яка там у вас взагалі логіка? Я скажу тобі раз і не буду більше повторювати: Немає і ніколи не було ніякої лавини! – на цих словах після чергового ковтка кави, Майк відкинувся у крісло, задумливо зітхнувши. 

– Тобто ви хочете сказати, що лавини не було?

– А по твоєму чого ж немає ані її кадрів, радари ніби у цей момент були сліпим, а передові протилавинні бар'єри, встановлені по периметру, не допомогли взагалі. Невже у сучасному світі таке дійсно може бути? Подумай сам! – Парубок сидів, підперши рукою підборіддя. Зараз у його голові все знову перекинулося. Усе світоуявлення, усі думки про це місце аж зашкалювали. Важко було навіть повірити у той факт, що лавина – вигадка влади. Хлопець сидів у позі мислителя, не знаючи, що й говорити. 

– А знаєш, у мене є один беззаперечний доказ, що лавини не було! – Майк підвів очі, усе ще не вірячи своїм вухам. 

– І що ж це може бути? Виходить, якийсь предмет з минулого? 

– Предмет? Минуле? Ох, ходімо. Гарантую, ти будеш шокований. – Баррі зітхнув і підвівся. Він рушив у сторону дверей, але нічого не одягав. Схоже відповідь була близько. Майкл пішов слідом за ним із якимсь тремтінням у серці, сумішшю недовіри та впевненості у словах власника, купою загадок та нових карколомних відповідей. Холодне повітря, крижаний вітер та зорі на небі. До того ж цей вираз обличчя нового знайомого тільки розігрівав хлопця, від чого температура не відчувалася. 

– Ну ось момент істини й настав… Тож, за словами тих брехунів, лавина знищила усе місто, поверх якого й збудували нове, але! – на останнє слово він зробив особливий наголос, – Зараз перед тобою стоїть дім віком у більш ніж сто років! Це дім, який мав би вже давно бути в руїнах, якщо орієнтуватися на тих твоїх геніїв! – У цей раз Майк не вірив вже своїм очам. Йому одразу згадалися ті його перші думки про старовинність цього маєтку. До того ж розповідь старого робила увесь образ долини чіткішим, а те, що він знав про неї раніше, набирало все виразніших форм вишуканої брехні. 

– Окультисти вбили їх усіх. До останнього мешканця, використовуючи Силу Забуття. Вони ніби стерли тих людей зі світу, але є але, – Баррі уважно, з повною серйозністю на лиці  подивився на Майкла, – Я вижив і я не дам їм повторити це ще раз, і ти мені у цьому допоможеш…