Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

   Сиджу в затишній кав'ярні, в повітрі кружляє аромат свіжозвареної кави, а навколо нас — жваві розмови й легкий шум. Я дивлюсь у вікно, спостерігаючи за дощовими краплями, що стікають по склу, і відчуваю, як серце б’ється в ритмі, який заважає мені зосередитися. Оля сидить навпроти, з зацікавленим виразом обличчя. 

— Ну, що там у тебе? — запитує вона, відставляючи чашку з лате. — Ти виглядаєш так, ніби тебе щось турбує. 

Я глибоко вдихаю, намагаючись зібрати думки. Згадую момент, коли Антон, несподівано запропонував мені стати його фіктивною дружиною. Це звучить абсурдно, але в той момент, коли він це сказав, я не могла йому відмовити. 

— Уявляєш, — починаю я, — Антон запропонував мені стати його фіктивною дружиною. Оля підіймає брови, її очі світяться від здивування. 

— Що? Чому? Для чого йому це потрібно? 

— Не знаю, — зітхаю. — Він каже, що це допоможе йому порозумітися з батьками. Вони вже давно натякають на те, щоб він схаменувся й знайшов собі порядну дівчину. Оля хмуриться, обдумуючи мої слова. 

— Але це ж… Це ж несерйозно! Чи ти справді плануєш погодитися? 

Я відволікаюся, дивлячись на свої руки, які нервово граються з серветкою. 

— Я теж спочатку думала, що це безглуздо. Але, з іншого боку, він пропонує досить непогані умови. Тим більше це можливість бути весь час поруч з ним. 

Оля знову підіймає погляд, тепер вона виглядає ще більш зацікавленою. 

— А як ти до цього ставишся? Ти ж знаєш, що це може ускладнити твоє життя. 

— Я розумію, — кажу, — але, з іншого боку, я ніколи не відчувала себе настільки вільно. 

Це може бути цікаво. 

Антон зовсім не такий як ті хлопці з якими я була знайома до нього. Оля зітхає, її вираз обличчя змінюється на серйозний. 

— Люся, ти ж не закохана в нього, правда? Це просто гра. Це все несерйозно так? Чи навпаки?

Я кидаю на неї погляд, і в цей момент розумію, що не можу дати їй відповідь. Поки не хочу. 

— Я не знаю, — зізнаюся я, — може, це просто гра. Але він такий… особливий. Для мене. 

Оля знову зітхає, але тепер в її голосі чую підтримку. 

— Гаразд, якщо ти вирішила взяти участь у цій авантюрі, я з тобою. Але тільки якщо ти не забудеш про себе. І запам'ятай. Якщо тобі щось не сподобається одразу каже про це Антону. Це важливо. 

— Я вже погодилася, — прикушую губу. 

Посміхаюся, відчуваючи розуміння і підтримку подруги. Беру чашку кави в руки, відчуваючи, як тепло проникає в мої пальці. Дощ за вікном стає інтенсивнішим, але я відчуваю, що це не може зупинити сплеск моїх емоцій. Оля, моя найкраща подруга, вона завжди буде моєю підтримкою, і тепер, коли я стою на роздоріжжі, її присутність стає ще більш важливою. 

— Ти знаєш, — продовжую я, — навіть якщо це всього лише формальність, я не можу не думати про те, як це вплине на моє життя. Чи справді я готова до такої ризикованої гри? Якщо його рідні дізнаються, то це буде вкрай неприємно. 

Оля знову підносить чашку до губ, задумливо дивлячись на мене. 

— Я думаю, що важливо не лише те, як це вплине на твоє життя, але й на твої почуття. Якщо це просто контракт, це одне, але якщо між вами виникне щось більше, ти повинна бути готова до цього. 

Я знову замислююся. Чи справді це може бути чимось більшим, ніж просто дружба? 

— А що, якщо я справді закохаюсь у нього? — запитую я, лякаючись власних слів. Бо саме так воно й сталося. 

Оля нахиляється ближче, її голос стає тихим і серйозним. 

— Тоді це вже не буде простою угодою. Тобі слід бути обережною. Емоції можуть заплутати тебе. Й будь готова до того що одного разу він може розбити тобі серце. 

Я киваю, розуміючи глибину її слів. Водночас відчуваю, як щось всередині мене підштовхує до ризику. Чи не завжди я прагнула до чогось незвичайного, до пригод? Можливо, це шанс на новий етап у житті.

— Знаєш, — кажу я, — я ніколи не думала, що погоджуся на щось подібне. Це так… незвично.

 Оля посміхається, її очі наповнені розумінням. 

— І це може бути дуже захоплюючим. Я не кажу, що це правильний шлях, але іноді варто ризикнути. 

Я знову дивлюсь у вікно, спостерігаючи, як краплі дощу сплітаються в мереживі на склі. Вони нагадують мені про те, як я сама можу стати частиною великого мережива долі. 

— Добре, — нарешті кажу я, — я спробую. Але я обіцяю бути обережною. 

Оля киває, а я відчуваю, як тягар невизначеності злегка зменшується. Хоча в мене досі багато питань. До Антона. Розмова потроху переходить на інші теми, але в моїй голові все ще крутиться думка про Антона. І найголовніше — чи зможемо ми вийти з цієї ситуації безболісно, якщо щось піде не так? Завтра я зустрінуся з ним, і це буде вирішальний момент. Я знаю, що рішення вже давно прийняте, але емоції, які піднялися всередині лише, лише зростають. Можливо, це справді початок чогось нового. І якщо так, то я готова до пригод. Оля, помітивши мій задумливий вираз, знову повертається до мене. 

— Ти готова? — сміється Оля.