Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

      Андрій з Вітою поїхали до ресторану на честь її дня народження. Й хоча Андрій страшенно не хотів цього робити все ж погодився. Бо день народження це все-таки важлива дата для кожної людини. Навіть для Віталіни. Принесли вечерю й Андрій вже доволі зголоднів. Але Віта пішла до вбиральні й так і не повернулася. Де її носить? Андрій встав з-за столу й пішов за дружиною. Мало що могло статися? Можливо вона з кимось зчепилася? Чи ще гірше. За стільки років сімейного життя вона йому набридла по горло. Чоловік вийшов у коридор й пішов у сторону вбиральні. Але біля дверей він побачив двох жінок. Це була Віталіна та Рита. 

— Рито, що ти тут робиш? — поцікавився чоловік. 

— Яка різниця? Я що не можу прийти до ресторану? Чи як? 

— Звісно можеш. Просто не очікував тебе тут побачити. 

— Рита, мабуть, прийшла сюди з кавалером. Це ж не просте місце, — злорадно промовила Віта. 

— Віто, ходімо. Нам вже вечерю принесли, — Андрій взяв Риту під руку.

— Відпусти. Я й сама можу дійти, — образилася Віталіна. Він ще міцніше її схопив й потягнув за собою. Андрій дуже сподівався що Віта не наговорила зайвого Риті. Бо з неї б цілком цього вистачило. Молоді люди сіли за стіл й почали вечеряти. Віта насупилася й надула губи. Їй схоже не сподобалося, що Андрій не дав їй показати на що вона здатна. 

— Ти уявляєш, Ритка тепер крута. Бізнеследі трясця її матері. У костюмі з зачіскою. Навіть кульгати перестала. Та вона цього не заслуговує. Аферистка... 

— Віталіно, ми сюди прийшли повечеряти й відсвяткувати твій день народження. Може заспокоїшся? 

— Ну звісно ти як завжди її захищатимеш. А вона до речі дарма час не витрачає, як я бачу, — всміхнулася Віта. 

— Ти про що? — не зрозумів Андрій. 

— Рита тут на побаченні. З привабливим брюнетом. Слова Віти наче обухом по голові вдарили Андрія. Невже у неї дійсно хтось з'явився? 

— Звідки ти знаєш? 

— Подивись. Вони он там у другій кінці залу. Милі голуб'ята. Й де Ритка тільки його підчепила? Такий симпатичний. Андрій повернув голову й побачив Риту з молодим чоловіком. Вони й справді так мило бесідували, що Андрію спазм здавив горло й він мало не вдавився. Ревнощі наче холодна стріла проткнули душу. Андрій міцно стиснув кулаки. 

— Що милий, неприємно тобі думати, що Рита ще когось може випустити у своє ліжко? — знущалася Віта. Їй подобалося бачити сумний вираз на обличчі свого чоловіка. 

— Стули пельку й поводь себе пристойно, — зашипів на Віту Андрій. Яка ж вона гадюка. Тільки й вміє плюватися отрутою. 

— Ні, це ти поводь себе пристойно й не витріщай очі на чужу жінку. Ти ж дотепер її хочеш. Думаєш я сліпа й не помічаю це? Якби там не було та Віта мала рацію. Він все ще не охолов до Рити. Й дійсно хотів її. Вона стала його єдиним й останнім почуттям. Більше Андрій кохати не хотів. Але й забути Риту не виходило. За що Андрій сильно себе зневажав.