Читати книгу - "Майнкрафт: Пригоди в Рост Нікітосі, Стружик Лев"

Ранок у Рост Нікітосі починався спокійно й затишно. Яскраве сонце освітлювало площу, а жителі вже розходилися містом, насолоджуючись ранковими напоями й готуючись до чергового насиченого дня. Микита і Максим, разом із Жако, прогулювалися вулицями, слухаючи історії про видатних особистостей міста.

— Ви чули про Еміля Рональдса? — запитав Жако, намагаючись привернути увагу друзів. — Це людина, завдяки якій з'явився знаменитий ресторан «Е. Рольдс». Він починав з невеликої закусочної, а згодом перетворив її на один із найвідоміших закладів у нашому місті.

— Що, сам із нуля все побудував? — захоплено запитав Микита, піднімаючи брови. — Оце сила!

— Саме так, — кивнув Жако. — Еміль завжди вірив у свою справу. Він починав із приготування вуличної їжі, але завдяки його майстерності ресторан став місцем, де збиралися найвидатніші люди міста.

— Гм… — вже облизувався Максим, глядачи на Жако. — Треба буде якось зайти в цей «Е. Рольдс» і спробувати, чи справді там так добре готують.

Жако посміхнувся і продовжив:

— А ви чули про Сергія Сахаренка? Він не лише відомий художник, а ще й політик. Його картини прикрашають стіни міської ради в дереві-мерії. Він створив серію полотен, що зображують найважливіші події нашої історії, включаючи Дурянівську битву та Вогневу війну.

— Ого, то він ще й політик? — здивувався Микита. — Це ж треба мати талант!

— Атож, — кивнув Жако. — Але він використовує свій талант для того, щоб нагадувати людям про нашу історію. Це одна з причин, чому його так поважають у місті.

Максим, посміхаючись, глянув на Микиту:

— Слухай, у цьому Рост Нікітосі навіть політики не нудні. Ніяких дурних правил, лише мистецтво й їжа!

— Ти правий, Максиме! — підхопив Микита, злегка сміючись. — І головне, що ніяких проблем. Вчора був чудовий день на атракціонах, а сьогодні — ще краще. Нічого поганого не сталося!

Щойно Микита весело промовив ці слова, як десь позаду почувся тривожний крик:

— МАРОДЕРИ!!! — вигукнув один із жителів, пробігаючи повз хлопців. У ту ж мить із одного з віддалених районів пролунав гучний вибух, що сколихнув увесь Рост Нікітос. Хмара диму піднялася над будинками, і на вулицях почалася паніка.

Микита і Максим застигли на місці, а Жако одразу зблід і схопив друзів за руки.

— Біжимо! Це небезпечно! — закричав він, тягнучи їх у бік укриття.

Раптом, перед самим Максимом у землю вдарила стріла, ледве не зачепивши його. Він злякано відскочив убік:

— Що це було?! Хто стріляє?!

— Це мародери, Максиме! — закричав Жако, тримаючи хлопців ближче до себе. — Вони прийшли за наказом Боса Клодса! Микито, Максиме, ви повинні знати, хто це. Клодс — один із найжорстокіших ватажків мародерів у світі! Він захоплює міста й пограбовує їх!

— Мародери? І чого ж вони прийшли сюди? — запитав Микита, озираючись на вулицю, де люди вже почали тікати з панічними криками.

— У нашому місті зберігається безліч цінностей і старовинних артефактів. Бос Клодс давно мріяв захопити Рост Нікітос, а зараз вирішив, що настав його шанс, — швидко пояснив Жако. — Ми мусимо сховатися!

Вони кинулися в напрямку невеликого підземного укриття під п'ятиповерховим будинком. Довкола лунали вигуки, вибухи, а в повітрі витав запах диму. Жако відчинив двері укриття, і всі троє поспіхом зайшли всередину, де вже ховалося кілька інших жителів, які також шукали притулок від нападу.

— Залишайтеся тут і нікуди не виходьте, — суворо сказав їм Жако, зачиняючи двері. — Мародери небезпечні й добре озброєні. Ми не можемо ризикувати.

Максим злякано притулився до стіни, все ще тримаючи пакет із шоколадними монетами, які вчора купив. У цей момент він зрозумів, наскільки серйозною є ситуація.

— Микито, я не думав, що все так повернеться, — прошепотів він.

— Спокійно, Максиме, — заспокоював його Микита. — Ми виберемося з цього. Головне — триматися разом.

Однак, через кілька хвилин будинок здригнувся від сильного вибуху. Укриття наповнилося пилом, і їхні серця завмерли від жаху.

— Що відбувається?! — вигукнув один із жителів, намагаючись побачити, що відбувається нагорі.

Жако глянув на друзів, і його обличчя наповнилося рішучістю:

— Нам треба негайно звідси тікати! Якщо цей будинок впаде, то укриття нас не врятує!

Вони вибігли з укриття і кинулися через вузькі вулиці, оминаючи уламки та людей, які також шукали притулок. Довкола них усе вибухало: вікна тріщали від ударів, а з дахів падали черепиці. Намагаючись уникати стріл і вибухів, Жако повів друзів до єдиного місця, де вони могли б відчувати себе відносно захищеними.

— Бігом до дерева-мерії! Це найбезпечніше місце в місті! — крикнув він, коли вони вже наближалися до гігантського дерева.

Вони з усіх сил бігли до дерева-мерії, яке височіло над містом, мов справжній велетень. Здавалося, що воно простягало свої гілки, щоб захистити людей, які прагнули знайти у ньому прихисток. Нарешті, вони вбігли до дерев'яних дверей, де їх зустріли охоронці, що допомагали жителям ховатися.

— Ласкаво просимо до безпечного місця! — сказав один із охоронців, вказуючи їм дорогу нагору, де вже було менше людей і звідки відкривався вид на все місто.

Вони швидко піднялися сходами, поки не опинилися на одному з верхніх поверхів дерева. Тут, з невеликого вікна, вони могли бачити, що відбувається внизу: жителі розбігалися, а мародери нишпорили по вулицях, ламаючи все на своєму шляху й захоплюючи територію міста.

Максим, затаївши подих, дивився на хаос унизу:

— Не можу повірити, що вчора тут було так мирно…

Жако, стоячи поруч із ними, похитав головою:

— Мародери не відступлять, поки не зламають дух Рост Нікітоса. Вони не просто нападають, а хочуть знищити все, що ми створили.