Читати книгу - "Рембо"

Ну добре. Він знову прокричав щось в’єтнамською та пішов далі. Коли опинився за тридцять футів від джерела, разом увімкнулися два ліхтарі, справа та зліва. Він завмер як укопаний.

За будь-яких інших обставин він би вийшов з-під ліхтарів стрімким стрибком і заповз у кущі. Ходити вночі по цих пагорбах означало ризикувати життям — скількох непрошених візитерів тут уже застрелили й залишили на трапезу нічним тваринам.

Світло одного ліхтаря било йому просто в обличчя, інший — освітлював голе тіло. Він, як і раніше, не рухався, стояв, піднявши голову, і дивився кудись убік, дивився дуже спокійно, начебто гуляє тут щоночі.

Ану, кидай револьвер і бритву, — хрипло промовив старий справа.

Рембо полегшено зітхнув: вони його не вб’ють, у всякому разі не відразу, тому що він їх зацікавив. І все-таки є ризик у тому, що він тримає в руках револьвер і бритву, — ці люди можуть вирішити, що він є небезпекою та застрелять його. Але він не міг ходити лісом без зброї.

Так, сер, — рівно сказав Рембо й опустив револьвер та бритву. — Не турбуйтеся. Револьвер не заряджений.

Так я тобі й повірив.

Якщо справа старий, подумав Рембо, то зліва має бути молодий. Ймовірно, батько із сином. Або дядько з племінником. Так завжди буває: старі командують, молодь робить роботу. Рембо відчував, що ді двоє з ліхтарями його оцінюють. Старий мовчав, Рембо теж не збирався нічого говорити, поки його не запитають.

Тату, нехай він скаже, чого голий ходить, — вимовив той, що ліворуч. Судячи з голосу, він був набагато молодшим, ніж очікував Рембо.

Стули пельку, — наказав старий. — Я ж попереджав, щоб ні звуку.

Рембо почув, що старий зводить курок.

Почекайте, — швидко сказав Рембо. — Я сам. Мені потрібна допомога. Не стріляйте, поки не вислухаєте мене.

Старий мовчав.

Це правда. Я ні на кого не збираюся нападати, хоча й знаю, що один із вас хлопчик.

Він діяв інтуїтивно. Звичайно, старий може вистрілити. Голий і закривавлений, Рембо, безсумнівно, здавався йому небезпечним.

Я ховаюся від поліції. Вони забрали мій одяг. Я вбив одного з них. А кричав для того, щоб хто-небудь почув і прийшов мені на допомогу.

Так, допомога тобі потрібна, це правильно, — сказав старий. — Тільки чия?

Вони пошлють за мною собак. Вони знайдуть вашу самогонну установку, якщо ми їм разом не завадимо.

Момент був критичний. Якщо вони його вб’ють, то негайно.

Самогонну установку? — перепитав старий. — А чому ти думаєш, що вона тут є?

Що ще могло привести вас уночі до струмка? Вона у вас надзвичайно добре захована. Навіть не видно полум’я від вогнища.

Ти думаєш, якби я знав, що тут є самогонна установка, то став би прохолоджуватися з тобою замість того, щоб сидіти коло неї? Чорт забирай, я полюю на єнотів.

Без собак? Для чого гаяти час на ці балачки? Потрібно встигнути все зробити до того, як завтра з’являться собаки.

Старий напівголосно вилаявся.

Так, ви в скрутному становищі, — сказав Рембо. — Мені дуже шкода, що в цьому винен я, але в мене не було іншого виходу. Мені потрібні їжа, одяг і гвинтівка, і я вас не відпущу, поки не отримаю все це.

Давай його застрелимо, тату, — сказав хлопчисько зліва. — Він хоче нас обдурити.

Старий не відповів, Рембо теж мовчав. Він давав старому час подумати. Якщо він буде насідати, старому може видатися, що його загнали в кут, і він вистрілить.

Рембо почув, як хлопчак зводить курок.

Опусти рушницю, Метью, — сказав старий.

Але він щось задумав. Хіба ти не бачиш? Напевно, його підіслала федеральна влада.

Я тобі вуха обірву, якщо ти не опустиш рушницю. — Старий хихикнув. — Федеральна влада. Дурниці! Подивися на нього — де б він міг сховати свою бляху?

Слухай свого татуся, — сказав Рембо. — Він усе правильно зрозумів. Якщо ви мене вб’єте, поліцейські, що знайдуть мене зранку, поцікавляться, хто це зробив. І пошлють собак по вашому сліду. Де б ви мене не закопали, вони…

Він помовчав, надавши їм можливість обміркувати його слова.

Якщо ви не дасте мені їжу, одяг і гвинтівку, я звідси не піду, поки не відшукаю вашу самогонну установку, а зранку по моєму сліду прийде поліція.

Помовчавши кілька секунд, старий знову вилаявся.

А якщо ви мені допоможете й дасте все необхідне, я відразу піду подалі, і поліція не знайде вашу схованку. Ставало все холодніше, і Рембо вже не міг стримати тремтіння.

Нарешті, старий заговорив:

Метью. Напевно, тобі краще збігати додому та принести те, що він просить. — Голос у нього був не дуже-то задоволений.

І ще принеси каністру гасу, — сказав Рембо. — Раз уже ви мені допомагаєте, я подбаю, щоб ви не постраждали. Я змочу одяг гасом і висушу, перш ніж одягти. Гас не зашкодить собакам вистежувати мене, але не дасть уловити ваш запах і піти по вашому сліду.

Хлопчик продовжував світити в Рембо ліхтарем, його рука не здригнулася.

Я зроблю так, як скаже тато, а ти мені не наказуй.

Добре, можеш робити, як він сказав, — неохоче промовив старий. — Мені він теж не подобається, але він хоча б розуміє, у що нас утягнув.

Хлопчик продовжував світити в Рембо, наче роздумував, підкоритися чи ні, а може, просто з упертості. Потім промінь перемістився з Рембо на кущі та згас. Рембо почув, як хлопчисько з шумом продирається крізь кущі.

Спасибі, — сказав Рембо старому, чий ліхтар продовжував світити йому в обличчя. Ліхтар згас. — І за це дякую, — додав Рембо, у якого від яскравого світла вже почали боліти очі.

Бережу батарейки.

Рембо чув, як він зробив кілька кроків у його бік.

Краще не підходьте близько. Не можна змішувати ваш запах із моїм.

Я й не збирався. Тут колода. Я хочу сісти.

Старий запалив сірник і підніс його до люльки. Рембо встиг розглянути купу скуйовдженого волосся, обвітрене обличчя й верхню частину сорочки в червону клітинку. Обоє мовчки чекали.

РОЗДІЛ 3

Тісла розбудив спів ранкових птахів. Він лежав у темряві біля багаття, загорнувшись у ковдру й дивлячись на пізні зірки над верхівками дерев. Будити інших не було сенсу — ще не прийшов Шинглтон із припасами та людьми. Тісл щільніше закутався в ковдру.

Його увагу привернув новий запах. Він оглянувся по боках і побачив Орвала, який сидів осторонь і курив саморобну сигарету.

Я не знав, що ви прокинулися, — прошепотів Тісл, не бажаючи