Читати книгу - "Азазель"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через букет довелося пожертвувати візником, і до чертога Клеопатри (це прізвисько пасувало Амалії Казимирівні Біжецькій найліпше) Ераст Петрович прибув, коли годинник показував чверть на дев'яту.
Гості вже зібралися. Впущений покоївкою письмоводитель іще з передпокою почув гул безлічі чоловічих голосів, але час від часу долинав і той, сріблисто-кришталевий, чарівний. Трохи затримавшись біля порога, Ераст Петрович зібрався з духом і ввійшов із деякою розв'язністю, надіючись справити враження людини світської та бувалої. Даремно старався — ніхто на прибульця й не оглянувся.
Фандорін побачив залу зі зручними канапами, оксамитовими стільцями, вишуканими столиками — все дуже стильне й сучасне. Посередині, топчучи ногами розстелену тигрову шкуру, стояла господиня, вбрана іспанкою, в ясно-червоній сукні з корсажем і з червоною камелією у волоссі. Така була гарна, що в Ераста Петровича перехопило дух. Він і гостей тому розгледів не відразу, помітив тільки, що самі чоловіки, та Ахтирцев тут, сидить трохи осторонь і щось занадто вже блідий.
— А ось і новий поклонник, — промовила Біжецька, поглядаючи з усмішкою на Фандоріна. — Тепер якраз чортова дюжина. Представляти всіх не буду, займе багато часу, а ви назвіться. Пам'ятаю, що студент, але забула прізвище.
— Фандорін, — пискнув Ераст Петрович голосом, що зрадницьки затремтів, і повторив іще раз, упевненіше: — Фандорін.
Всі оглянулися на нього, але якось побіжно, напевно, новоприбулий молодик їх не зацікавив. Невдовзі стало ясно, що центр інтересу в цьому товаристві лише один. Гості між собою майже не розмовляли, звертаючись здебільшого до господині, й усі, навіть поважного вигляду старий із діамантовою зіркою, навперебій прагнули одного — привернути до себе її увагу і хоча б на мить полишити в тіні решту. Інакше поводилися тільки двоє — мовчазний Ахтирцев, без угаву цмулячи з келиха шампанське, та гусарський офіцер, квітучий чолов'яга з шаленими, дещо витрішкуватими очима й білозубо-чорновусою посмішкою. Він, здається, неабияк нудьгував і на Амалію Казимирівну майже не дивився, зневажливо розглядаючи інших гостей. Клеопатра цього пронозу явно вирізняла, звала просто «Іполитом» і пару разів метнула в його бік такий погляд, що в Ераста Петровича тоскно занило серце.
Зненацька він стрепенувся. Якийсь гладкий панок із білим хрестом на шиї щойно промовив, скориставшись паузою:
— Ось ви, Амаліє Казимирівно, допіру заборонили про Кокоріна балакати, а я з'ясував дещо цікавеньке.
Він помовчав, задоволений викликаним ефектом, — всі повернулися до нього.
— Не мучте, Антоне Івановичу, говоріть, — не витримав крутолобий товстун, з вигляду адвокат із благоденствуючих.
— Так-так, не мучте, — підхопили інші.
— Не просто застрелився, а через «американську рулетку» — мені сьогодні в канцелярії генерал-губернатора шепнули, — значуще повідомив гладкий. — Знаєте, що це таке?
— Певна річ, — стенув плечима Іполит. — Береш револьвер, уставляєш патрон. Безглуздо, але розпалює. Жаль, що американці, а не наші додумались.
— А до чого тут рулетка, графе? — не зрозумів старий із зіркою.
— Чіт або лишка, червоне або чорне, тільки б не зеро! — вигукнув Ахтирцев і неприродно розреготався, дивлячись на Амалію Казимирівну з викликом (принаймні так здалося Фандоріну).
— Я попереджала: хто про це буде патякати, вижену! — не на жарт розсердилася господиня. — І перестану приймати раз і назавжди! Знайшли тему для пліток!
Повисла недоладна мовчанка.
— Одначе ж мене ви не перестанете приймати, не посмієте, — все тим же розв'язним тоном заявив Ахтирцев. — Я, здається, заслужив право говорити все, що думаю.
— А чим же це, дозвольте дізнатися? — підскочив кремезний капітан у гвардійському мундирі.
— А тим, що нахлистався, молокосос, — рішуче повів справу на скандал Іполит, якого старий назвав «графом». — Дозвольте, Amelie, я його провітритися відправлю.
— Коли мені знадобиться ваше заступництво, Іполите Олександровичу, я вас неодмінно про це повідомлю, — не без злості відповіла на це Клеопатра, і конфронтацію було придушено в самому зародку. — А ліпше ось що, панове. Коли цікавої розмови від вас не діждешся, давайте грати у фанти. Минулого разу кумедно вийшло — як Фрол Лукич, програвши, квіточку на п'яльцях вишивав і всі пальці собі голкою поколов!
Усі радісно засміялися, крім стриженого бороданя, на котрому фрак сидів доволі незграбно.
— І справді, матінко Амаліє Казимирівно, потішилися з купчини. Так мені, дурневі, й треба, — смиренно промовив він, налягаючи на «о». — Та тільки при чесній торгівлі за позику віддяка. Допіру ми перед вами ризикували, а нині не гріх і вам одважитись.
— Але ж має рацію комерції радник! — вигукнув адвокат. — Голова! Нехай і Амалія Казимирівна сміливість покаже. Панове, пропоную! Той із нас, хто витягне фант, вимагатиме від нашої сонцесяйної… ну… чого-небудь особливого.
— Правильно! Браво! — пролунало з усіх боків.
— Невже бунт? Пугачовщина? — засміялася чарівна господиня. — Чого ж ви од мене хочете?
— Я знаю! — встряв Ахтирцев. — Одвертої відповіді на будь-яке запитання. Щоб не вертіти хвостом, у кота-мишку не грати, й неодмінно віч-на-віч.
— Для чого віч-на-віч? — запротестував капітан. — Усім буде цікаво послухати.
— Коли «усім», то відверто не вийде, — сяйнула очима Біжецька. — Гаразд, пограємо у відвертість, хай буде по-вашому. Та тільки чи не побоїться щасливець правду від мене почути? Несмачною може виявитися правда.
Граф насмішкувато докинув, гаркавлячи на істинно паризький манір:
— J'en ai le frisson que d'y penser[8]. Ну її, правду, панове. Кому вона потрібна? Може, ліпше зіграємо в американську рулетку? Як, не кортить?
— Іполите, я, здається, попередила! — метнула в нього блискавку богиня. — Повторювати не буду! Про те ні слова!
Іполит негайно замовк і навіть руки звів, мовляв, німий як риба.
А меткий капітан тим часом уже збирав у картуз фанти. Ераст Петрович поклав батистову батькову хустку з монограмою П. Ф.
Тягти доручили гладкому Антонові Івановичу.
Насамперед він дістав із картуза сигару, яку сам же туди й поклав, і влесливо запитав:
— Що цьому фанту?
— Від бублика дірку, — відповіла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азазель», після закриття браузера.