Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Родинна вілла Станіслава цього вечора сяяла на весь район. Мармурові сходи, золоті прикраси, вогні, музика — усе кричало про статус, владу й гроші. У дворі стояли найдорожчі авто, а гостей обслуговували офіціанти в білих рукавичках.

Лоліта нервово вдихнула. Її пальці стиснули клатч. Шикарне червоне плаття — позичене у подруги, тонкі бретельки, легке декольте, хвилясте волосся зібране на бік. Вона виглядала зовсім не так, як зазвичай. Навіть не впізнавала себе у дзеркалі.

Батько тримав її за лікоть, мов контролюючи кожен крок. Вона не хотіла йти. Але мусила. Вони вже були «майже родиною».

Свято було гучним. Гості — політики, бізнесмени, актори. Столи ломилися від делікатесів. Жінки блищали в діамантах, чоловіки — в дорогих костюмах.
А Лоліта почувалася зайвою. Лише очі Єгора, що не раз ковзали по ній здалеку, давали їй відчуття тепла.

Адам, як завжди, стояв осторонь із келихом вина. Високий, впевнений, усміхнений — він тримав під руку жінку в блискучому платті, шепотів їй щось на вухо. Та сміялась, кокетливо торкаючись його грудей.

Лоліта бачила це. І серце стискалося.

"Чому я тут? Чому я повинна бути поруч з ним, якщо йому все одно?"

Але в ту мить Станіслав, іменинник, підвівся за мікрофон. В залі настала тиша.

— Друзі, друзі! — усміхнувся він, блиснувши перснем. — Мені сьогодні 55, і я щасливий! Але ще більше я радію тому, що незабаром у нашій родині велике свято — мій старший син, Адам, нарешті одружується!

Зал завмер. Хтось заплескав. А хтось здивовано перезирнувся.

— І сьогодні я хочу вперше офіційно представити вам майбутню невістку нашої родини… Лоліту!

Погляди миттєво спрямувалися на неї.

Лоліта відчула, як земля пішла з-під ніг.
Очі великі. Губи розтулені. Паніка в душі.

— Що він сказав?.. — прошепотіла вона, дивлячись на батьків. Але ті мовчали. Лише батько стиснув її плече — мовчазна згода.
Адам навіть не повернувся. Він підморгнув своїй «супутниці» і повів її з натовпу до внутрішнього саду.

Лоліта стояла в центрі уваги — мов лялька, виставлена на показ. Її обступили жінки, ставили питання, оцінювали поглядом.

А вона… просто мовчала.

"Я — не наречена. Я — прикраса. Їхній інструмент."

І тоді вона побачила погляд Єгора.
Сумний. Справжній. Співчутливий.

Лоліта ледь не розплакалася, але стрималась.
Вона не покаже слабкість. Не сьогодні.