Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

- Аларіку, я... - почала я.                                                                                                                                  

- Я вже навіть здогадуюся, що ти хочеш сказати мені.  - він посміхнувся. - Що я не маю робити боляче Лулу, і всяке таке. Чесно, Ілларіє, я кохаю тебе. - визнав Аларік. - І ні на мить не переставав. Навіть тоді, коли ти більше не захотіла мене бачити, я не міг нічого поробити з собою. Я знаю ти мене ненавидиш і досі. Не говори,  що це не так. І я розумію, що в нас ніколи не може нічого бути. Та я вже навчився жити далі.                                                                                                                                            

На цьому він просто вийшов з зали. А я повільно присіла на лавочку. Чому все так? Хотілося просто відмотати час і насолоджуватися часом разом з Аларіком. Як мені його не вистачало. І тепер я розуміла це.  Почуття спалахнули з новою силою. Я хотіла його. Та я сама в усьому винна. Якби тоді я нормально відреагувала...