Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

Але зараз він дбайливо ніс її на руках.

Хто б міг подумати! Не збожеволіти б, чи не так?

Якби хто побачив їх зараз, подумали б, що Шаргордський довбанувся. Добре, що в цей час на території школи вже нікого не було - ні учнів, ні вчителів. Дар лише сподівався, що медсестра на місці, а то доведеться тягти божевільну в лікарню.

Дарію пощастило, і медсестра справді опинилася у своєму кабінеті. Він увійшов у медпункт, привітався й акуратно поклав Герасимову на кушетку. Та весь час, поки він її ніс, мляво бовталася в його руках, наче ганчір'яна лялька, але щойно він її відпустив, одразу ж отямилася. Оглянула приміщення, і злякано витріщивши очі, смикнулася, намагаючись встати. Обличчя її тут же перекосило від болю, і вона, застогнавши, напівлежачи сперлася на лікоть і опустила голову.

- Боже мій, що з тобою сталося, дівчинко? - Повненька жінка-медсестра підскочила до Герасимової і схилилася над її обличчям. - Лежи-лежи, не рухайся, - затарахтіла, коли Герасимова знову спробувала встати. - Що сталося? - Змусивши дівчину лягти на кушетку, медсестра почала обмацувати її голову, згинати-розгинати руки і ноги. Коли спробувала зігнути праву, Герасимова голосно застогнала і сильно заплющила очі, ніби намагаючись стримати крик, медсестра опустила її руку і підвела долоні. - Усе-все, не чіпаю. Що з нею сталося? - Запитала, обернувшись через плече до Дарія.

Той злякано замотав головою, і несвідомо відступив на крок, руки на грудях склав, ніби захищався, хоч на нього ніхто й не нападав.

- Я гадки не маю! - Видав, округливши очі. – Вона така прийшла. Я… не знаю. - пробелькотів, судорожно бігаючи очима від медсестри до Герасимової. Затримався поглядом на дівчині, чекаючи - як вона відреагує на його слова, але та, продовжуючи морщитися і дрібно хапати ротом повітря, взагалі не дивилася в його бік.

- Як тебе звуть? Ім'я, прізвище, клас. – обережно торкнувши дівчину за плече, запитала медсестра. Та не відповіла, лише тяжко проковтнувши, знову спробувала встати.

– Герасимова Ауріка, 11-Б. – відповів за неї Дарій.

Медсестра кивнула головою.

- Я маю подзвонити твоїм батькам і викликати швидку допомогу, Ауріка. - знову звернулася вона до дівчини, але та, раптом витріщивши очі, знову заметушилася, закрутилася і підірвалася з кушетки.

- Ні! – вигукнула, підскакуючи на ноги. Різко збліднувши, похитнулась, і, якби медсестра не підхопила її за руки, точно впала б. - Не треба швидкої, я в порядку, я просто… я… - прохрипіла дівчина, очі її нервово забігали. - Я просто впала... так, упала зі сходів.

Очі Дарія ледь на лоб не полізли від почутого. Що? Зі сходів? Які ще, нахрін, сходи?! Що вона верзе?

Ступивши ближче до дівчини, він з німим шоком дивився на її обличчя. Що за маячня? Чому вона приховує правду? Чому не хоче до лікарні? Що тут взагалі, блін, відбувається?!

- У тебе сильні ушкодження, Ауріка. – м'яко промовила медсестра, утримуючи Герасимову за руки. - Потрібно зробити МРТ голови та…

- Так-так, я все зроблю, - швидко закивала Герасимова, звільняючись від рук медсестри, і на нетвердих ногах зробила крок до виходу. - Я схожу до лікарні, так, завтра прямо і схожу. - промовила швидко, опустивши очі, тримаючись за стінку, вже взялася за ручку дверей.

- Ні, Ауріко, я не можу відпустити тебе в такому стані! – вигукнула медсестра. - Ти ж на межі непритомності! Негайно лягай, я викличу швидку. - Жінка підскочила до Герасимової, обхопила її ззаду за плечі і спробувала розвернути, але та різко вирвалася.

- Не треба ніяких швидких, я ж сказала! - скрикнула, хапаючись за двері. - Я сама розберуся.

- Про це й мови не може бути! - Тепер уже суворіше вигукнула медсестра. - Якщо ти опинилася у моєму кабінеті, я несу за тебе відповідальність.

Погляд Герасимової метнувся до Дарія, стрільнув ненавистю в обличчя наче з вогнемету. Дар нервово проковтнув і невпевнено ступив до дівчини.

- Е-е, - промовив нерішуче.

Медсестра суворо зиркнула на Дара і вперла руки у боки.

- Це моя помилка, - кивнув Дарій, - треба було одразу везти її до травмпункту, але я подумав, - скривився, хитнувши головою, - не важливо, що я подумав… Я відвезу, обіцяю, передам лікарям із рук у руки. Забудьте, що ми були тут, окей? Я все зроблю.

Не чекаючи відповіді жінки, він ступив до Герасимової, підхопив за передпліччя і виштовхнув з кабінету. Ледве за ними зачинилися двері, як дівчина одразу спробувала вирватися з його рук, але Дар не дозволив.

- Припини брикатися, дурепа! - гаркнув, струшуючи дівчину.

- Відвали, Шаргородський! – зашипіла Герасимова. - Відпусти мене!

- Чорта з два! Ми їдемо до травмпункту. - Не чекаючи на відповідь, він знову підхопив Герасимову на руки. Але цього разу вона не лежала знесилено, а почала смикатися і вириватися щосили.

- Постав мене на підлогу, придурок! - волала психічка, сіпаючись у його руках і хаотично б'ючи по обличчю. - Я без тебе розберусь! Ти взагалі мені ніхто! Відвали! Відпусти! Я тебе прикінчу! - репетувала Герасимова, поки Дар ніс її коридором. Він терпів її крики до самих воріт, і поставив чокнуту на ноги тільки біля калитки.

- Так, Герасимова, годі, заткнися вже! - гаркнув, притуляючи дівчину до відкритих металевих воріт, і обхоплюючи руками прути по обидва боки від її голови, щоб не дозволити вислизнути. - Я зараз викличу таксі, і ми поїдемо до травмпункту, зрозуміла? - Герасимова зло блиснула очима і вже відкрила рота, щоб виплюнути щось гидке, але Дар не дозволив їй сказати. - Хочеш загнутись десь під парканом? - Для кращого ефекту він труснув хвіртку позаду дівчини, від чого вона сіпнулася і стукнулася головою об металевий прут. Різко вдихнула і скривилася.

- Щоб ти здох, Шаргородський. - Видала вже не так шалено, намагаючись дихати рівно, опустила голову. Вперла кулак у його живіт, ніби намагаючись встановити між ними перешкоду, зберегти дистанцію. Дурепа. Наче Дарій хотів би скорочувати цю дистанцію…