Читати книгу - "Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон"

Ось що ми вивчали в радянській середній школі.

Сенс життя – у спорті, найглибший сенс – у футболі.

Сидиш на лаві й бачиш – якась гидота

гол забиває твоій команді у Спаські ворота.

Комсомолець з лопатою йде цілину орати.

На горизонті – соціалізм – в’язниці та ґрати.

Ось що ми вивчали в радянській середній школі:

наша країна живе у страшенному колі

ворогів, євреів, щоб не казати синів Сіону.

Тому треба дбати про – як її? – оборону.

Маєм кремінну рушницю й велику бомбу з запалом.

На горизонті соціалізм з ядерним потенціалом.

♦ ♦ ♦

Називання речей своїми іменами

подібно до заклинання.

Іноді діє,

хоча начебто й не повинно.

♦ ♦ ♦

він каже ліберали ті ж самі тирани

захід буде століття лікувати великі рани

хто казав що людині людина не вовк а товариш і брат

задовбали червоні зірки як при живому союзі

нові ліві з їх че геварою з їх лаканом маркузе

універами де марксизм хитання й розбрат

усюди чорні рулять не проштовхнутися

білому залишається прогнутися або зігнутися

годувати всіх дармоїдів щоб з голодухи вони

не полізли палити автомобілі і ДУМи

барикади з шин запах паленої гуми

усюди засіли євреї усюди куди не ткни

партизани латинос з гвинтівками і мачете

повні синагоги буддійські ступи мечеті

а церкви порожні хоч лавки в них відкривай

хоч концерти давай нудить від року і джазу

куди не глянь всюди зараза прокази

а ці пиляють податки і разом жеруть коровай

гітлер звичайно лайно але ж не ледаще

він хлопець як треба хотів зробити як краще

як у римі при імператорах велич цісар то є господь

зв’язки різок фасції тому-то фашизм це родина

тремти ліберале бо ти кімнатна рослина

хочеш жити в натовп на площу вік не виходь

тому що площа чим просторіша тим певніше

що буде натовп на ній бушувати осатанівши

що з нашого бунту народиться порядок такий

де буде секс агресивний і без розпусти й мата

лягай на спину дівко пам’ятай нашого брата

з веселим членом прямим як більярдний кий

♦ ♦ ♦

Що робити солдатові, що знищив ворогів усіх,

сповідникові, коли надолужено кожний гріх,

що робити пророку, коли пророцтво збулося?

А ось – нічого, так в Русі повелося.

Коли стемніє, влізти на сіна стіг,

лежати там на спині, ніби навіки ліг,

стежити зірок північних кругообіг,

позіхати, рот прикриваючи, щоб біс залетіти не міг…

♦ ♦ ♦

відкриваю альбом придивляюся до фотознімку

чоловік стоїть з хворобою своєю в обнімку

пожовклій з фотопапером вицвілій ледь живою

наскільки це дозволено старий світлині

стати знімком легше ніж стати тінню від тіні

легкою прозорою тремтячою та кривою

ставлю платівку, в скрипучому церковному хорі

плачеться та ховається горде гірке горе

соло сопрано називається пташкою голос дзвенить

так виправиться молитва моя та попрямує на сході

перед лице Твоє, а при ясній погоді

слово як сонце повільно сходить в зеніт

відкриваю книгу сюжет відомий переклад Псалтиру

але як у дитячі роки холодок пробігає по шкірі

вісімнадцяте століття заповнює тісне житло моє

ямб дзвенить звичний чотиристопний дзвоновий

триває вірш архаїчний лунає як новий

і годинники відбивають час начебто час ще є

♦ ♦ ♦

тіло лежить на продавленому матраці

попільничка на череві

цигарка в зубах

попіл на підборідді

на стелі вкритий тріщинами

як на пошарпаному екрані

у клубному кінозалі

розгортається картина

прожитого життя

гидко дивитися

життя очі б мої

тебе не бачили

продираєшся крізь тебе

як крізь

зарості бур’янів

лінь виполоти

а квіточок і травички

ніколи не хотілося

Біографія

Жив у багатоповерхівці. Працював у багатотиражці.

Ходив в тій же сорочці, їздив в малолітражці.

Любив кіно – Фелліні, Антоніоні, Пінк Флойд «Стіна»

плюс якийсь радянський фільм про німецького шпигуна.

Був одружений. Але дружина на дивані з газетою.

Крутився магнітофон з однією й тією ж касетою.

Вівальді – концерт. Бах – токата і фуга.

З дружиною в них була не любов, а туга.

Її дратувала безглуздість. Його дратувала манірність.

За браком грошей вони зберігали вірність.

Через брак друзів ворогів вони шанували.

Говорили тільки про ціни. Але більше все ж таки мовчали.

Він думав – мовчання є великий світильник.

Так писав Григорій Палама для ченців твердих і сильних.

Він був у своєму роді чернець. Іноді він тягнувся до Параклету.

Але частіше писав замітки у заводську газету.

♦ ♦ ♦

Моїми вчителями були діти, чиї отці

були розстріляні при Сталіні комуністи,

рідко хто просто вбитий.

Дивно, що були комуністами й оці,

їх порив – головою в прірву – був щирий і несамовитий.

І вони були віддані партії до упору.

Були солістами на тлі загального хору.

Не озираючись, бачили світлі далі – що буде далі?

не знімали медалей, що до ювілею дали.

Союз розпався. Вони партквитки зберігали

Під шаром пилу. Почесні грамоти купкою на столах лежали.

Вони були людьми похилого віку з долею ось такою.

Вони біля вікна сиділи, підперши підборіддя рукою.

Вони виходили з гастрономів з кошиками брудними.

Вони навчали мене, і я був вивчений ними.

І мої