Читати книгу - "Тридцять дев’ять сходин"

Після полудня я знову знайшов привід, аби залишитися на самоті, оскільки, схоже, майже намацав ключ до шифру.

Як я вже говорив, це був цифровий шифр, і після цілої низки невдалих спроб я досить упевнено обчислив послідовності цифр, якими позначалися пробіли і крапки. Каменем спотикання залишалося ключове слово, і при думці про те, що Скаддер міг скористатися будь-яким з мільйона існуючих слів, мене охоплював відчай. Але близько третьої години пополудні мене осінило.

У мене в пам’яті промайнуло ім’я «Юлія Сечені». Скаддер назвав його ключем до справи Каролідеса, і мені спало на думку спробувати ці два слова в якості ключа до шифру.

І він підійшов. П’ять літер слова «Julia» вказали на розташування голосних. А позначалася J, десятою літерою алфавіту, тому в шифрі їй відповідала цифра 10. Е позначалася як 21 — і так далі. Слово «Szechenyi» дало мені цифри для основних приголосних. Я накидав отриману схему на клаптику паперу і заходився читати сторінки записника Скаддера.

Через півгодини я зблід, а мої пальці мимоволі забарабанили по столу.

Я визирнув у вікно і побачив, як гірською долиною до заїжджого двору наближається великий туристичний автомобіль. Він зупинився біля входу, почулося ляскання дверей. Із салону автомобіля вибралися двоє чоловіків у костюмах від «Акваскутума»[28] і твідових кепі.

Через десять хвилин по тому юний трактирник із палаючими від збудження очима крадькома прослизнув у мою кімнату.

— Там, унизу, вас розшукують двоє,— прошепотів він. — Вони в їдальні, замовили віскі з содовою. Запитували про вас і сказали, що розраховують зустріти вас тут. Ох, і ось іще що: вони дуже точно описали вас, аж до черевиків і сорочки. Я сказав їм, що ви були тут учора ввечері, а сьогодні вранці виїхали на мотовелосипеді, і тоді один із них вилаявся, як портовий вантажник.

Я попросив його описати їхню зовнішність. Один виявився темнооким і худорлявим, з густими кущистими бровами; інший, досить угодований, без кінця посміхався і шепелявив при розмові. Ні той ні інший не були іноземцями — у цьому мій юний друг був абсолютно впевнений.

Я взяв аркуш паперу і написав на ньому кілька слів німецькою — так, ніби вони були частиною листа: «…Чорний Камінь. Скаддер напав на слід, але на два тижні вийшов із гри. Сумніваюся, що від мене буде якась користь, особливо тепер, коли Каролідес не впевнений у своїх планах. Але якщо м-р Т. вважає за необхідне, я зроблю все, що від мене зале…»

Я виготовив підробку дуже ретельно, подбавши про те, аби вона була схожою на обривок чернетки, після чого сказав:

— Віднесіть униз і скажіть їм, що знайшли цей аркушик у мене в спальні під час прибирання. І попросіть повернути його мені, якщо вони мене наздоженуть.

Через три хвилини я почув звук заведеного автомобільного двигуна і, виглянувши з-за штори, побачив дві постаті. Одна була худою, інша гладкою — ось і все, що я міг розгледіти зі свого спостережного пункту.

Трактирник повернувся у великому хвилюванні.

— Ваш лист їх страшенно збудив, — повідомив він радісно. — Чорний зблід і вилаявся, а гладкий присвиснув і став похмуріший за хмару. Вони розплатилися за свою випивку півсовереном і не стали чекати здачі.

— Тепер зробіть ось що, — сказав я. — Сідайте на свій велосипед, їдьте у Ньютон-Стюарт і розшукайте там начальника поліції. Опишіть йому прикмети цих людей і скажіть, що підозрюєте їх у причетності до лондонського вбивства. Причину вигадайте самі. Не хвилюйтеся, вони ще повернуться. Але не сьогодні — сьогодні вони гнатимуться за мною по шосе протягом сорока миль, зате завтра вранці першим ділом заявляться сюди. Скажіть поліцейським, щоби приїхали раніше.

Мій приятель, як слухняна дитина, вирушив виконувати завдання, а я продовжив розшифровування нотаток Скаддера. Коли трактирник повернувся, ми разом пообідали, і я дозволив йому атакувати мене черговою серією розпитувань. Я довго розповідав йому про полювання на левів і про війну з матабеле, не в змозі позбутися думки про те, наскільки незначні всі ці пригоди в порівнянні з тією авантюрою, у яку я вплутався зараз. Коли він, нарешті, пішов спати, я сів і за одним махом покінчив зі Скаддером. А після цього просидів у кріслі, димлячи люлькою, до самого світанку. Про те, щоб заснути, годі було й думати.

Близько восьмої ранку я став свідком прибуття двох констеблів і сержанта. Дотримуючись указівок трактирника, вони закотили свій автомобіль у каретний сарай і увійшли в будинок. Через двадцять хвилин, дивлячись у вікно, я побачив, як з протилежного боку плато наближається другий автомобіль. Він не доїхав до заїжджого двору, а зупинився в гайку за двісті ярдів від готелю. Люди, що сиділи в автомобілі, перш ніж вийти, акуратно розвернули свій екіпаж. За дві-три хвилини почувся скрип жорстви під їхніми кроками.

Мій початковий план полягав у тому, щоб сховатися в спальні і дочекатися розвитку подій. Я збирався зіштовхнути лобами поліцію та інших, куди більш небезпечних переслідувачів, із цього могла би вийти певна користь. Але тепер мені спало на думку дещо краще. Я накидав на аркушику кілька слів подяки юному хазяїну, відчинив вікно і тихо зістрибнув у кущі біля стіни. Ніким не помічений, я перетнув дамбу, проповз берегом струмка, що впадав у річку, і опинився на шосе за гайком. Там стояв автомобіль: зовсім новий, він яскраво блищав на ранковому сонці, але був добряче запилений — точна ознака довгої поїздки. Я завів мотор, стрибнув на місце водія і на пристойній швидкості піднявся на плато.

Звідти дорога майже відразу пірнула вниз, заїжджий двір зник із поля зору. Але мені здалося, що вітер доносить звідти звуки розгніваних голосів.

Глава 4

Радикальний кандидат

А тепер уявіть мене за кермом потужного автомобіля, що мчить на повній швидкості вибоїстими рівнинними дорогами сонячним травневим ранком: спочатку я раз у раз озирався і з побоюванням чекав кожного наступного повороту, але потім тільки машинально стежив за дорогою. Усі мої думки були зайняті тим, що я виявив у записнику Скаддера.

Покійний коротун збрехав мені приблизно так само, як я збрехав юному поету-трактирнику. Усі ці вигадки про Балкани,