Читати книгу - "Від порога до порога"

Der neue Gedichtband Celans entstand noch aus der geborgenen Atmosphäre der jungen Liebe und enger Freundschaften, was nicht nur in der Widmung des Buches an seine Frau, sondern auch in den Zueignungen einzelner Gedichte an die nächsten Freunde des Dichters seinen Ausdruck fand. So sind einige wichtige Texte Hannah und Hermann Lenz („Nächtlich geschürzt“), Rene Char („Argumentum e silentio“) oder Nani und Klaus Demus („Die Winzer“) gewidmet. Ein anderes wichtiges poetologisches Gedicht trägt den Titel „In memoriam Paul Eluard“. Damit werden auch der damalige Freundeskreis Celans und seine ästhetischen Präferenzen umrissen, was für die Geschichte der Entstehung des Bandes nicht ohne Relevanz ist.

Eine treffende Charakteristik dieser poetischen Leistung gibt in einem seiner Briefe an Celan sein Stuttgarter Dichterfreund Hermann Lenz, indem er den neuen Band mit Celans poetischem Debütbuch vergleicht und ihn nicht nur als eine biographische und wirklichkeitsbezogene Einheit wahrnimmt, sondern auch als den Weg von der Einsamkeit zur Utopie der menschlichen Solidarität beschreibt: „Der Band erscheint mir geschlossener als „Mohn und Gedächtnis“, obwohl ich — und das ist mir bei Gedichten immer besonders wichtig — dort die Stationen Deines Weges zu erkennen glaube. Die neuen Gedichte zeigen eine Konzentration auf das Wesentliche, und ich beneide Dich um die Sicherheit, mit der Du Deinen Weg fortgesetzt hast“. Und weiter heißt es: „In „Von Schwelle zu Schwelle“ ist eine große Einsamkeit zu spüren, das Buch ist ein Brevier für alle „Nachtgewiegten“, die durch weiße Fäden miteinander verbunden sind. Einen besseren Titel konntest Du für dieses Buch nicht finden“[12]. Diese Worte könnten als Antwort an jene Kritiker und Rezensenten adressiert sein, die in Celans Gedichten wieder zu willkürliche Metaphern und den Mangel an Wirklichkeitsbezug feststellten und von den surrealistischen Anklängen oder gar epigonalen Zügen sprachen. Heute erscheinen solche Anschuldigungen als grundlos, überholt und wissenschaftlich unproduktiv.

Celans zweiter Gedichtband bestätigte den Vektor seiner poetischen Entwicklung, der in „Mohn und Gedächtnis“ angebahnt wurde. Durch die Vertiefung und Weiterentwicklung seiner durchgehenden Bilder und Leitmotive (Liebe und Tod, Dichtung und Sprache, Totengedenken und menschliche Solidarität.), durch die dialogische Struktur seiner Gedichte, den regen Appell an den Anderen, erkämpfte sich dieser Band einen festen Platz in der deutschen Nachkriegslyrik als poetisches Buch von seltener Eindringlichkeit und tiefstem Wahrheitsgehalt.

Petro Rychlo

Поетична збірка Пауля Целана «Від порога до порога»

Через три роки після появи дебютної збірки віршів «Мак і пам’ять» (1952) у штуттґартському видавництві «Дойче Ферлаґсанштальт» вийшла нова поетична книжка Пауля Целана «Від порога до порога» (1955). Якщо вірші першої збірки виникали ще в різних місцях — у Чернівцях, Бухаресті, Відні та Парижі, то «Від порога до порога» охоплює тільки поетичні здобутки паризького часу. Біографічно ці три роки означали для Целана період важкої інтеграції у французьке суспільство, яка інтенсивно тривала як у публічній, так і в приватній сфері. 23-го грудня 1952 року він одружується з французькою художницею Жизель де Летранж. У серпні 1953 року Клер Ґолль розсилає німецьким критикам, радіожурналістам та видавцям свої перші безпідставні звинувачення, згідно з якими Целан начебто вдався до плагіату віршів її чоловіка, німецько-французького поета Івана Голля. 7-го жовтня 1953 року в молодого подружжя народжується їхній первісток Франсуа, який вже через два дні помирає. В 1953 році у гамбурзькому видавництві «Ровольт-Ферлаґ» виходить друком целанівський переклад філософського твору Еміля Чорана «Вчення про розпад», а роком пізніше в цюрихському видавництві «Архе» — переклад драми Пабло Пікассо «Як ловити за хвіст бажання». 6-го червня 1955 року народжується син Ерік, а через кілька днів Целан офіційно отримує французьке громадянство. 23-го червня 1955 року з’являються перші примірники збірки «Від порога до порога».

Таким було біографічне тло, на якому виникли 47 віршів нової поетичної книги. Деякі з перелічених подій знайшли тут своє відчутне поетичне відображення. Вони маркують найважливіші віхи Целанового життя в 1952–1955 роках і є переконливим доказом того, як тісно була пов'язана його поезія з реальністю. «Я ніколи не написав жодного рядка, який би не стосувався мого власного буття»[13], — напише згодом Целан у листі до свого друга юності Еріха Айнгорна.

Вже у серпні 1954 року Целан листовно сповістив видавництво про підготовку своєї нової поетичної збірки, яку він планував завершити до кінця року. 14-го грудня він знову зміг повідомити видавництво, що контури книги стали вже доволі чіткими: «Нова збірка віршів уже майже завершена. Що ще не зовсім визначено, то це порядок розділених на три цикли поезій і — заголовок»[14]. Проте й цього разу між автором і видавництвом виникли відчутні непорозуміння, викликані деякими самовільно здійсненими видавництвом змінами у видавничій угоді, а також дещо поспішним друком книги, який відбувся без авторизації поета. «Панове вже продали й надрукували книгу, не дочікуючись мого підпису»[15], — обурювався поет в листі до свого штутгартського друга Германа Ленца.

Заголовок поетичної збірки довго виношувався й кілька разів змінювався. Спочатку Целан хотів дати своїй книзі назву «Мінливим ключем», відтак з’явилися заголовки «До острова» та «Argumentum е silentio» (латинський вислів, у юридичній практиці — доказ, який постає з умовчання) і тільки на кінцевому етапі підготовки тексту збірки до друку автор зупинився на заголовку «Від порога до порога». Так само він вагався і з посвятою, яка мала призначатися його дружині: перший варіант «Для Альмавіви» (інтимний таємний шифр, вживаний ним для Жизель) було замінено її справжнім ім’ям («Для Жизель»). Намір присвятити їй свою наступну поетичну книжку, Целан виразив ще до того, як вони одружилися. Так, наприклад, 14-го серпня 1952 року він писав своїй нареченій: «Я багато читаю, щоб одного дня написати для Вас нову книжку. Це видається мені тим нагальнішим, що перша з них вже почала вести своє незалежне життя»[16]. Вже цією посвятою нова збірка віршів була тісно пов’язана з особистою площиною життя молодого подружжя. Вона сублімує в собі не тільки їхнє взаємне кохання й близькість, але й ту важку екзистенційну боротьбу, яку обоє мусили витримати невдовзі після свого одруження — супроти дворянського марнославства родини Летранж, яка не бажала приймати Целана як східноєвропейського єврея у своє лоно,